Шиншила походить з Південної Америки. У дикому вигляді тваринка живе в Чилі, Болівії, Перу й Аргентині. На волі живуть колоніями.
Шиншила надзвичайно грайлива. Її досить часто розводять для власної розваги. Шкурка шиншили високо цінується, що і стало основною причиною її одомашнення. До нас вперше вона завезена в 1960 р. Невибаглива, легко звикає до свого житла і людини, але чутлива до стресу.
Біологічна характеристика
Шиншила належить до гризунів, травоїдна, важить 300-700 г. Довжина тулуба – 200-300, хвоста — близько 150 мм. Самки трохи більші за самців. Тулуб шиншили вкритий ніжним опушенням сіро-блакитного забарвлення. Волосяний покрив дуже густий — на спині на 1 см2 припадає до 20 тисяч волосків. На хвості волос довший.
Відомі два види шиншили — велика (короткохвоста) і мала (довгохвоста). Найчастіше вирощують малу шиншилу.
Мала шиншила не схожа на велику якістю опушення, незначними особливостями будови та біології, дещо меншими розмірами і довжиною хвоста. Мала шиншила має довжину тулуба 250-300 мм і хвіст 125-150 мм. Якість опушення у неї гірша, ніж у великої.
Гризуни ведуть переважно нічний спосіб життя.
Шиншила добре бачить вдень і вночі. Орієнтується звірок за допомогою зору і дотику. Завдяки добре розвинутим вусам (вібрисам) шиншила здатна в темряві орієнтуватися в просторі і знаходити корм.
Статевої зрілості вони досягають у віці 6-10 місяців і можуть принести 2-3 виводки в рік, у кожному з яких від 1 до 5 малят (у середньому 2-3). У шиншили три пари робочих сосків, такої кількості цілком достатньо, щоб вигодувати трьох малюків.
Живе шиншила до 18-20 років, успішно розмножується до 12-15 років (словацькі тваринники вважають, що для розведення на плем’я найкраще використовувати їх до 6-8 років).
Найчастіше розводять сіро-блакитну шиншилу, за забарвленням схожу на своїх диких предків. Крім того, розводять шиншил із забарвленням шкурки білого, чорного та пастельного з коричнюватим відтінком.
Утримання шиншил
Шиншил слід утримувати у добре провітрюваних, світлих, чистих (без пилу), сухих, без протягів і сонячних променів приміщеннях, де можна підтримувати температуру 15-20°С. Вона не повинна опускатися нижче +5° і підвищуватися понад 20-25°.
Важливо також, щоб відносна вологість повітря була 50-60 %. Якщо вища — молодняк може загинути. Утримувати шиншил треба за достатнього природного освітлення (через вікна), а призначених для одержання шкурок — за штучного.
Клітки для шиншил мають розміри 880x600x500 мм. Бічні й задню стінки та стелю роблять суцільними, а передню стінку, у якій мають бути дверцята, із сітки.
Дно клітки також сітчасте. Під підлогою влаштовують висувний піддон для випорожнень (з піском, тирсою, стружкою).
За моногамного (парного) утримання шиншил використовують клітки таких розмірів: 80x60x50 см або 91x91x46 см, за одиночного — цілком достатньо клітки з габаритами 40x70x40, а для забійного молодняка — 40x50x40 см.
Клітки обладнують будиночками (можна дерев’яними) для щеніння, розміром 250x200x200 мм. їх можна приставити іззовні кліток до задньої стінки, у якій роблять відповідний отвір, чи оселити всередині кліток. Приблизно на висоті 150—200 мм над дном клітки прикріплюють дощечку завширшки 150 і завдовжки 400 мм, яка править за ослінчика, де ши-шили полюбляють відпочивати, витягнувшись на весь зріст. Для «сухого купання» тварин у клітці обладнують керамічну ванночку, наповнену чистим сухим піском, перемішаним з тальком у співвідношенні 4-5:1. Суміш можна використовувати протягом двох тижнів, якщо довше —за тривалшого використання и необхідно просівати і прожарювати.
Ванночка може бути конічної форми і мати такі розміри: діаметр днища 25 см, горлечка — близько 17, висота — 27 см. Ванночку до клітки ставлять на півгодини — годину. Ванночкою може слугувати і п’ятилітрова скляна банка.
Для активної прогулянки клітки обладнують спеціальними «барабанами».
Клітки можна робити з дерева або сітки (з вічками для підлоги до 7 мм). Клітки із сітки гігієнічніші. До речі, їх краще будувати блоками, бо такі клітки на 10—20 % дешевші від одинарних.
Клітки у приміщенні ставлять в один, два чи три яруси. За такого розташування кліток між ярусами встановлюють непромокальні піддони з плівки, пластика або металеві з піднятими бортиками.
Для годування використовують різні годівниці (як скляні, так і металеві), але найзручніша бункерна.
Розмноження шиншил
Шиншил можна утримувати парами чи в гаремах, де на одного самця припадає 3 чи 4 самки. Для любителів кращим є парне утримання, за нього протягом усього року, включаючи і період вирощування дитинчат, самку і самця утримують разом. Порівняно клопітно підбирати племінні пари, оскільки самка більша за самця і може поводитися з ним агресивно. Щоб запобігти травмуванню, самку слід підсаджувати до клітки із самцем і залишати їх разом до зближення.
За «гаремного» утримання клітки з’єднані загальним проходом так, що самець має вільний доступ до самок. На шию самок надівають пластмасове кільце, яке перешкоджає їм вилазити з кліток. Самець може відшукувати самок в охоті і спаровуватися з ними. Інші самки, що можуть бути агресивними до нього, не можуть вийти із своїх кліток. Вільне утримання усієї групи в одній клітці не рекомендується через часті бійки і поранення тварин.
Для розмноження підбирають здорових шиншил, належної величини з високоякісним опушенням. Ознаки доброго здоров’я — жвавість, бадьорість, рухливість звірків. Молоді тварини у віці 6 місяців повинні важити 300 г. Молодняк масою менше 250 г до розведення не допускають. Маса однорічних має бути 500 г, волосяний покрив гарної якості, на спині і боках рівномірної довжини і густоти. На череві волосся може бути довшим. Колір волосяного покриву має відповідати вимогам стандарту для відповідного різновиду забарвлення.
Самочка приходить в охоту через кожних 28-35 днів, за М.Й.Пинаєвим — у середньому через 41 день (від З0 до 50 днів). Охота триває 2-6 днів. Вагітність у великої шиншили — 117-128 днів, у малої – 106-114.
Високу статеву активність тварини виявляють з листопада по травень (найбільшу у лютому).
Настання охоти в самки можна встановити за її поведінкою і зовнішніми статевими органами. Самка в охоті активнішає, до неї починає «залицятися» самець, голосно при цьому фиркаючи. Самка відмовляється від корму, розкидає його. Зовнішні статеві органи у неї припухають і рожевіють, стає помітною розтулена статева щілина.
Шиншили спаровуються вночі, Настання спарювання можна визначити за клаптиками вовни і наявністю воскоподібного видовженого джгутика завдовжки 2,5-3 см. З більшим ступенем вірогідності час вагітності самки можна встановити за зміною її маси і зовнішнього вигляду. Починаючи з 60-денного терміну вагітності, у самки набухають соски і збільшується живіт.
Вагітним самкам згодовують різноманітний якісний вітамінізований корм.
За 10 днів до щеніння гніздовий ящик наповнюють підстилкою (сіно або солома) і перевертають отвором догори, щоб самка не розкидала підстилку. З клітки за кілька днів до щеніння забирають ванночку з піском. Самця (для його безпеки і спокою самки) забирають із клітки або відокремлюють від самки перегородкою.
У передпологовий період і під час пологів у приміщенні має бути тихо, брати самку до рук не бажано. З наближенням пологів самка мало рухається, не їсть.
Найчастіше пологи відбуваються вранці (з 5 до 8 год.), тривають від кількох хвилин до кількох годин і проходять без допомоги людини. За важких пологів самці дають 3-4 рази на добу цукор у вигляді сиропу по 2-3 мл або піску по 1,5-2 г.
Шиншилята народжуються вкриті волосом, видющими, й із зубами. Вони вже в перший день здатні досить вільно пересуватися.
Одноденних шиншилят зважують, установлюють стать (у самки анальний і статевий отвори розміщені майже поруч, а в самця на значно більшій відстані).
Щойно народжені шиншилята важать 30-70 г.
Молоко матері шиншилята ссуть до 6-8-тижневого віку. У двомісячному їх відсаджують від матки. Самки старшого віку приносять 7—8 шиншилят, молоді 1-2. Через добу після пологів до самки можна пускати самця. Протягом року самка тричі може покритися самцем і принести малят, але третє небажане, тому що організм самки надмірно виснажується.
Зазвичай, у самки молоко з’являється у перший день пологів, але бувають і затримки (до 3 діб). Тому малята сидять згорблені, з опущеним хвостом, у них упале черевце і вони пищать, це означає одне: вони голодні. У такому разі потрібно оглянути самку і, якщо молока в неї немає, шиншилят до тижневого віку підгодовують через соску чи піпетку коров’ячим, козячим чи розведеним (1:2) у воді згущеним молоком (пізніше — вівсяною кашею на молоці) або підсаджують до маток, у яких багато молока. Перший тиждень напувають через кожні 2,5-3 години.
Через кілька днів після пологів гніздовий ящик установлюють входом убік, щоб шиншилята могли вільно з нього вилазити (для підгодовування).
Лактаційний період триває 45—60 днів, десь у цьому віці шиншилят і відсаджують. Словацькі тваринники відсаджують у віці 60—75 днів, коли шиншили мають живу масу 200-250 г.
У цей час тварин можна мітити татуюванням вух (на правому порядковий номер, на лівому — останні дві цифри року народження).
Утримання молодняку
До 3-4-місячного віку відлучених звірків можна утримувати групами, а потім їх слід розділити за статтю і розсадити до кліток, де утримують до статевого дозрівання.
Росте молодняк досить швидко: місячні щенята майже втричі перевершують свою одноденну масу і важать 114 г, у 60 днів — 201 г, у 90 днів — 270 г, у 120 днів — 320 г, у 270 днів — 440 г і дорослі – 500-600 г. У шиншили ріст закінчується до 12-15 місяців, після досягнення ними живої маси 450-600 г.
Відсаджений молодняк утримують у звичайних клітках по кілька голів, окремо самок і самців.
Доглядаючи за шиншилятами, треба стежити, головним чином, за дотриманням оптимальної температури у приміщенні, а також — чи достатньо у самок молока. На батьківщині у високогірних районах Південної Америки шиншила харчується, в основному, сухими грубими кормами, напівсухими травами, насінням і плодами рослин. У господарствах шиншилу годують грубими, зерновими і соковитими кормами. Шиншила охоче поїдає концентровані корми у вигляді сухих гранул та грубо змелене зерно.
Раціон та режим годівлі
Основою кормового раціону є концентрати, а це — пшениця, ячмінь, овес, пшеничні висівки, даванка яких дорослим тваринам становить 15-20 г на добу на одну голову. Взимку до раціону додають сіно (20-30 г на голову на добу).
Влітку сіна згодовують менше, зате досхочу дають зелений корм, наприклад, конюшину, люцерну, траву, з овочів можна згодовувати моркву, кольрабі та помідори, із фруктів — яблука, груші.
Кормовий раціон слід доповнювати високопоживними добавками — сухим молоком, пророслим зерном.
Для сточування зубів шиншилам рекомендується давати гілочки дерев, наприклад, яблунь і м’яких листяних порід.
Для шиншили непридатні корми у вигляді вологих мішанок, запарені або замочені. Соковитих кормів (коренеп-плодів) їй потрібно лише 1—2 % від поживності раціону, вона може обходитися і без них. Крім того, споживання звірками 5 г коренеплодів за добу може спричинити в них розлад травлення.
Шиншила за добу з’їдає (за вільного доступу) 10—15 г трави, 5—25 г сіна, 10—20 г комбікорму (гранул, зерна) і 4-5 г моркви.
Шиншила найгірше перетравлює клітковину (8—60%) і найкраще жир (66—91 %). Зауважимо, що концентратні
раціони, якщо вміст у них перетравного протеїну понад 17%, знижують репродуктивність самок і збереженість молодняка.
Щонайкраще співвідношення кормів у раціоні шиншили (у % від валової енергії) влітку: концентрати – 40-45, сіно 25-30 і трава – 30-35, взимку: сіно 55-60, тваринні корми 7-10, коренеплоди 1-2 і концентрати 30-35 (за М.Й.Тинаєвим).
Збільшення у раціоні шиншили жирів до 6 % від сухої речовини корму позитивно позначається на відтворній здатності самок й швидкості росту молодняка.
З весни до корму гризунам постійно вводять зелені корми з одночасною даванкою і сіна, тому що без сіна зелені корми спричиняють у шиншили шлунково-кишкові розлади.
Поміж зелених кормів найпоживніші бобові рослини. З дикорослих і городніх культур шиншила охоче поїдає листя суниці, полуниці, молоду кропиву, лопух, подорожник, деревій, кульбабу та кінський щавель.
Траву гризунам дають тільки свіжу, бо в’яла може спричинити шлунково-кишкові розлади.
Трава добре впливає на статеву активність шиншил, підвищує плодючість і молочність самок.
Концентрати шиншилі можна давати у вигляді гранул. Гризуни охоче їдять гранули, призначені для годування овець і погано — гранульовані корми для білих мишей, морських свинок і кроликів.
Науково-дослідний інститут мисливствознавства та звірівництва (Росія) розробив спеціально для шиншил гранульовані корми такого складу, %: борошно трав’яне (люцерна) 63, борошно вівсяне 15, борошно пшеничне 12, борошно ячмінне 8, молоко сухе 1,5, кісткове борошно 0,5.
Поживним кормом для шиншил є насіння олійних культур, оскільки вони містять багато жирів (35 % і більше), до 25 % протеїну. Його використовують як дієтичний корм і як лікувальний засіб від кишкових захворювань.
Шиншилі у невеликій кількості згодовують м’ясо- і рибокісткове борошно, а також риб’яче, м’ясне і кров’яне.
Найкращим для шиншили є сіно з бобових трав, таки:* як люцерна, вика і конюшина. Порівняно із злаковим, .бобове сіно містить більше протеїну, мінеральних ро^ эви^-(кальцію і фосфору) та вітамінів.
Не можна згодовувати шиншилі такі рослини, як вороняче око, цикуту отруйну, жовтець, блекоту, дурман, калюжницю, чемерицю білу. Для тварини вони отруйні. Небажані: звіробій, папороть, хвощі, оситняк й осоки.
Взимку шиншилі до раціону слід додавати вітаміни В-1, В2, — по 2,3 мг, В6 — 40 мг, Е — 3,9 мг, В-12 —16—18 мг, С — 5 г на кілограм корму. Влітку дозу вітамінів зменшують удвічі.
Корм для цих тварин ретельно відбирають, коренеплоди заздалегідь очищають і миють, зерно дають подрібнене, сухе й чисте, сіно тільки зеленого кольору і незапорошене, траву — лише свіжу. Корми мають бути різноманітними, концентрованих кормів у раціоні має бути не менше 4—5 видів.
Молодняк годують тільки високоякісними кормами, до 2,5-місячного віку шиншилятам не згодовують зелених і соковитих кормів. Якщо молока в самки не вистачає, малят можна штучно підгодовувати з піпетки коров’ячим або козячим перевареним молоком: у перші дні по 5—6 крапель через короткі проміжки часу, через тиждень молодняк годують один раз о третій годині і досхочу, привчаючи їх пити молоко з чашки.
У тижневому віці шиншилята починають поїдати деякі корми з раціону самки. Зелень, попередньо змішану із сіном, вводять до раціону тваринам невеликими порціями по 10 г на день, потім добову порцію трави збільшують до 20 г.
Вагітним самкам дають якісні, вітамінізовані та різноманітні корми, які добре перетравлюються.
Молодняк уперше линяє у віці двох місяців. Наступна зміна волосу триває до 6-місячного віку. Однак належної зрілості опушення шиншил досягає у віці 9 місяців.
Забій шиншил
Шиншил варто забивати на шкурку в зимові місяці після достатньої підготовки, тобто у віці 9—12 місяців.
Шиншил, призначених для забою на шкурку, у віці 6 місяців треба помістити до приміщення із штучним освітленням. Після цього через визначені проміжки часу поступово знижують температуру з початкової кімнатної до 2—4″. Одночасно шляхом регулювання періоду освітлення змінюють і світловий режим тварин. Після тримісячного перебування у середовищі з кондиціонованим мікрокліматом перевіряють стан волосяного покриву. Як тільки волосяний покрив тварин досягне необхідної густоти і висоти, їх можна забивати.
Шиншил забивають за допомогою введення хімічних речовин ін’єкційною голкою в серце чи шляхом умертвіння їх парою цих речовин у спеціально пристосованому ящику.
Після того, як тушки охололи, з них можна знімати шкурку. її надрізають від лапок задніх кінцівок до анального отвору і поздовжнім розрізом звільняють хвіст. Потім роблять поздовжній розріз від заднього проходу до нижньої губи, відрізають лапки обох пар ніг і поступово знімають шкурку з тулуба.
Зняту шкурку потрібно очистити від плівок і жиру; потім її випростати й тонкими цвяшками прибити до дощечки, на якій вона буде сушитися. Сушіння триває 4-5 днів у сухому приміщенні за температури 20°С. Після сушіння шкурки зберігають підвішеними у сухому холодному приміщенні.
Г. Коваленко
