Щепити на ростучих рослинах навесні — ліпше раніше. Спосіб з’єднання — у розщіп. Прищепу на 4-6 вічок нарізую за можливості з нижньої частини однорічного пагона, бо тут стебло більш здерев’яніле. Виламую квіткові бруньки, якщо вони є. Прищепу беру трохи товщу від підщепи. Загостривши її на клин, видаляю серцевину. Стискую клин з боків, вставляючи в розщіп зрізу підщепи.
В цьому разі найліпше збігаються камбіальні шари компонентів. Часто для підвищення продуктивності праці використовую найлегший спосіб з’єднання — «за кору». Тоді щеплюю, починаючи з фази цвітіння, коли починає відставати кора.
На прищепу і контактуючу з нею частину підщепи одягаю прозорий поліетиленовий кульок. Це — волога камера і мікропарник. Температура в ньому не повинна перевищувати (26-28°С). В кульок поміщаю шматок мокрої вати.
Починаючи з кінця квітня, притінюю мікропарник, або надіваю на нього менш прозорий кульок з молочно-білого поліетилену. З появою зеленого конусу бруньок прищепи роблю отвір у верхній частині вологої камери для привчання приживленої з підщепою прищепи до сухого повітря. А з появою перших листків знімаю вологу камеру. Обмазка варом не потрібна і навіть шкідлива, якщо він затече у місця контакту компонентів.
Як інтродуцент з півдня, абрикоса щепиться менш успішно ніж, наприклад, слива. Ліпші підщепи для абрикоси: абрикоса (жердель), алича, персик. Слива — непридатна, бо має набагато нижчий біологічний нуль. Через інтенсивну підщепну сливову порость прищепа абрикоси може загинути. А от навпаки, слива на абрикосі добре розвивається. Підщепна порость слабка або відсутня.
«Бичами» врожаїв абрикоси є:
— весняні заморозки, від яких гинуть квіткові бруньки, квітки, а іноді й молода зав’язь. Зимові морози, переконався, набагато менш вразливі;
— хвороби плодів і їх загнивання у дощові роки;
— відмирання великих гілок і навіть пошкодження стовбура камедетечею;
— моніліальне обпалення, моніліоз квіток і перших листків, після чого відмирають однорічні пагони, що впливає і на врожай наступного року.
Частково долаю ці негаразди, а саме:
— віддаю перевагу деревам, які плодоносять не тільки на плодушках, а й на однорічних пагонах, де цвітіння відбувається пізніше. Це сорти: Тріумф півночі, Харківська рання —1.
— віддаю перевагу деревам з меншим ураженням і загниванням плодів. У сорту Гетьман Виговський за 25 років не було жодного випадку псування плодів. У дощові роки вони трохи тріскалися біля носика, але ніколи не загнивали.
— третій фактор, що шкодить врожаям — камедетеча значною мірою зумовлений недосконалістю обрізування. Бо вирізування гілок слід робити в період найбільшої активності живих тканин — у червні, але без видалення значної листкової площі. Для цього попередньо в період спокою (листопад — березень) гілки зрізують на подовжений шип з невеликими обростаючими гілочками.
— останнє моніліальне обпалення квіток масово уразило дерева з гіркоядровими плодами. Але дерева з їстівним зерням — у мене і моїх знайомих — не були пошкоджені. Хоча в цілому я завжди вважав їх менш стійкими до несприятливих умов. Отже, і далі шукатиму невибагливі дерева серед сіянців з кісточок з якісних плодів з їстівним зерням.
Тут мене підбадьорює Л.І.Тараненко, селекціонер абрикоси у Донецькій ДСС, м. Артемівськ. Вона пише про можливість плодоношення сіянця вже на третє літо. Я ж спостерігав перше плодоношення лише на четверте літо.
Куратор абрикоси академік В.І.Майдебура зауважив, що можливим є плодоношення 8 разів за 10 років. Приблизно таке і в мене, хоча з цих восьми років у деяких дерев і сортів врожай не повний. Тоді, у дощове літо на колекції інституту у Новосілках ураженими хворобами (зокрема, дірчастою плямистістю: тими, що підгнивають на побачених деревах були до 50 % плодів. У мене ж — не більше 25 % і не на всіх сортах.
Додам, що серед довгожителів Сходу абрикоса є одним з головних продуктів харчування. Рівняюсь на них, але більше консервую, ніж сушу. При цьому плоди з кісточкою, що не відокремлюється, надрізую з хвоста на випадок наявності плодожерки.
Китайський релігійний діяч і філософ Конфуцій волів навчати своїх учнів у абрикосовому саду. Мабуть, і екологічно абрикоса корисна людині.
Закликаю читачів висловлюватись із зачеплених питань. Будь-хто може зробити цінні дослідження і дати пропозиції. Безмежно вдячний п. Чижову (м. Гуляй-Поле Запорізької обл.). Років 8 тому він запропонував щепити влітку зеленим живцем. Тепер я, покуштувавши десь черешню, абрикосу, сливу, які мені сподобалися, щеплюю не наступної весни, а відразу, придбаваю живець, щеплюю, і вже на осінь маю деякий приріст. Техніка щеплення проста. У зрізаного живця відразу видаляю листя, залишаючи короткі черешки. В якості прищепи використовую нижню частину. Бажано навіть, щоб тут було 4-7 см дворічної гілки, якою і щеплюють у цьому випадку. Притінюю вологу камеру проти перегрівання. Щеплення після середини серпня не бажане. Тоді до осені вже не буде приросту, і взимку прищепа може загинути. На зиму на літні прищепи одягаю непрозору кульку (з-під молока, чорну з середини).
Л. С. Шугін
