Заячий холодок: і їстівний, і декоративний


Asparagus officinalis L. у перекладі означає спаржа лікарська (у народі її називають «заячий холодок»). Цей вид спаржі названий так завдяки її лікувальним властивостям. У її пагонах містяться вітаміни групи В (B15 В2, В6), С, РР, вони багаті на білки та вуглеводи. Завдяки цьому спаржа знижує тиск, покращує роботу серця, сприяє виведенню з організму надлишку солей.

Спаржа лікарська — дуже давня культура. Є згадки про її використання в їжу понад 4000 років тому. Поширена у дикому вигляді в Європі та Азії. В Росії її вирощували з XVII століття. В Україні спаржа трапляється в лісах, на луках. Досить широко її культивували у XVIII-XIX ст. і вважали делікатесним овочем привілейованих осіб. Спаржу також використовували як декоративну рослину, додаючи до букетів дрібну мережу листків, а в Прибалтиці селяни прикрашали нею головні убори, коли йшли до церкви.

Цей вид спаржі можна споживати у їжу: рано навесні відростають товсті пагони, які використовують для приготування овочевих страв. Але краще смакують і мають вищу врожайність овочеві сорти спаржі лікарської, найпоширеніші з яких: ранньостиглі — Аржентейльська рання, Рання жовта; середньостиглі — Мері Вашінгтон; пізньостиглі — Аржентейльська пізня, Слава Брауншвейга. В Україні районовано ранньостиглий сорт Аржентейльська.

Спаржа лікарська — багаторічна рослина, яка росте на одному місці 15-20 років. Вона дводомна, тобто чоловічі та жіночі квітки розташовані на різних рослинах. Запилюється комахами або вітром.


Цікаві особливості будови цієї рослини полягають у тому, що на стеблах, густо вкритих зеленими пластинками, розміщені не листки. Те, що ми у спаржі називаємо листками, насправді видозмінені стебла — кладодії. А листки у цієї рослини недорозвинуті і знаходяться біля основи гілочок у вигляді маленьких лусок.

Агротехніка спаржі

Агротехніка спаржі має деякі особливості, на яких слід зупинитися детальніше.

Неабияке значення має вибір місця для садіння, оскільки ця рослина ростиме на одному місці близько 20 років. Найкращі грунти — удобрені супіщані та суглинкові з низьким рівнем підгрунтових вод, вищі врожаї вона дає на добре освітлених, захищених від холодних вітрів місцях.

Ділянку під спаржу готують з осені. Глибоко перекопують (на глибину 30-35 см) з внесенням органічних добрив: краще перегною або торфового компосту.

Розмножується спаржа насінням та поділом кореневищ. З насіння вирощують розсаду, яку пересаджують на постійне місце. Розсаду можна виростити у парниках або у відкритому грунті.

Перед сівбою насіння замочують протягом доби за температури 25°С. А потім пророщують у вологій тирсі. Якщо висіяти не пророщене насіння, сходи з’являться зріджені і проростання може затриматися на кілька тижнів або навіть місяців. Насіння висівають рядками на відстані 20-25 см рядок від рядка і 3-5 см у рядку на глибину 2-3 см.

Сіянці в початковий період ростуть дуже повільно, тому основний догляд полягає у виполюванні бур’янів та регулярному поливанні. По можливості їх підживлюють, як і розсаду культур.

Після утворення двох-трьох пагонів розсаду можна перенести з парника на постійне місце, висаджуючи в рядки з міжряддями 45-50 см, відстань між рослинами в рядку — З0 см.

Коли розсаду вирощують у відкритому грунті, технологія така сама, але сіянці переносять на постійне місце на другий — третій рік. Спаржа — дуже морозостійка культура, тому навіть сіянці витримують малеїні зими і не вимерзають.

Пересаджувати 2-3-річні сіянці необхідно рано навесні до початку пробудження бруньок. Біологія цієї рослини потребує досить глибокого висаджування: на 5-7 см глибше, ніж до пересаджування, тому що біля основи кожного стебла закладається кореневище, яке наростає згори. У зв’язку з цим в подальшому рекомендується підгортати рослини, щоб не оголити молоді корені.

Урожай починають збирати тільки через 2-3 роки після висаджування розсади або через 3-4 роки після висіву насіння на розсаду.

До початку збирання врожаю основні заходи догляду за рослинами такі: прополювання та розпушування міжрядь, в разі потреби — поливання, коли з’являються пагони — підгортання на 2-3 см, влітку — підживлення азотними добривами.

На третій — четвертий рік виростають пагони діаметром 1-2 см, які можна використовувати в їжу.

Є два способи використання цих пагонів: це так звана «біла спаржа», пагони якої спеціально відбілюють. Рослини навесні засипають землею, нагортаючи грунт на кущ шаром близько 20 см, і злегка притрамбовують лопатою. Коли на цьому горбочку з’являються тріщини, кущі розгортають і виламують або вирізуюсь молоді відбілені пагони біля самої основи. Кущ знову підгортають для відростання нових пагонів. Збирання пагонів у перші два роки триває 20-25 днів, а в наступні роки — 1,5-2 місяці.

Використання спаржі

У їжу використовують і не відбілені пагони — це так звана «зелена спаржа». Для отримання зелених пагонів її навесні не підгортають, а зрізують зелені пагони. Закінчують збирання приблизно в середині червня. Якщо спаржа була підгорнута, її розгортають. підживлюють. Пагони, які з’являються пізніше, не вирізують, а дають їм можливість рости до кінця вегетації. Це потрібно, аби накопичити пластичні речовини для наступного врожаю.

Спаржа досить стійка до хвороб та шкідників. Але нколи пошкоджується спаржевою мухою та уражується іржею. Сорт Мері Вашінгтон найстійкіший до іржі.

Для отримання врожаю у ранньовесняний період у квітні 2-4-річні кущі спаржі накривають плівкою (плівковим каркасом), під яким грунт розмерзається і прогрівається. Пагони починають рости і їх збирають приблизно через 20—30 діб, зрізуючи через кожні 4-6 діб.

Вигонка «білої спаржі» робиться так само, тільки перед виходом з грунту пагонів кущі накривають темною плівкою.

Вигонку можна робити і в теплиці, висаджуючи кореневища 2-3-річних рослин, які заготовляють з осені і зберігають у парниках чи в погребі за температури 0-2°С присипаними вологим піском. Висаджують рослини у теплиці щільно одна до одної і присипають грунтом на 15-20 см вище від ростових бруньок для отримання «білої спаржі», та на 5-6 см, щоб отримати «зелену спаржу». Температуру підтримують на рівні 10-14°С. Через два тижні з’являються перші пагони. їх збирають протягом місяця в міру росту. Урожай становить 2-3 кг/м2. Урожайніші пагони одержують з чоловічих екземплярів. Тому, вирощуючи спаржу на овочеві потреби, відбирають саме такі рослини. Зовні вони не відрізняються, лише під час цвітіння та плодоношення (це буває на другий — третій рік) їх можна розрізнити. У чоловічих екземмплярів формуються дрібні блідо-жовто-зелені квіточки, схожі на дзвоники з шістьма пелюстками, а на жіночих екземплярах після цвітіння з’являються ягоди, які при достиганні набувають яскраво-червоного кольору. Розмножувати спаржу можна і вегетативно, розсаджуючи 3-4-річні рослини.

Для одержання насіння дотримуються майже такої ж агротехніки, як і при вирощуванні на овочеві потреби, лише не зрізують відростаючі пагони, які вегетують до приморозків.

Оскільки спаржа — дводомна рослина, то щоб отримати насіння, необхідно мати на ділянці і чоловічі, й жіночі рослини. Різні сорти спаржі перезапилюються. Аби одержати сортове насіння, просторова ізоляція має становити 2 км на відкритих площах або 0,5 км — на ділянках, захищених кущами чи деревами. Також потрібно стежити, щоб поблизу не росла дика спаржа.

Збирають насіння восени до приморозків, коли почервоніють ягоди. Зрізані стебла з ягодами складають у полі для просушування, потім зібрані ягоди розчавлюють, а насіння відмивають у воді. Якщо м’якуш погано відмивається, подрібнені ягоди залишають на кілька днів для бродіння у власному соку (можна додати трохи води). Відмите насіння просушують і зберігають у полотняних мішечках.

В їжу використовують пагони спаржі у вареному або тушкованому вигляді. їх можна консервувати та заморожувати, додавати до супів і салатів.

Крім спаржі лікарської, є й інші види спаржі, їх використовують як декоративні рослини. Це кімнатні види: спаржа Спренгера (Asparagus sprengeri) з довгими звисаючими гілками, спаржа пірчаста (Asparagus plumosus) з розлогими дрібномережаними, як пір’я, «листками».

Н.М.Смілянець, канд. біол. наук




Поділитись своєю думкою