Горобина добре відома всім з дитинства. Дітлахи знають, що зовні привабливі плоди на смак гіркі, але після приморозків їх із задоволенням можна споживати. А дівчатка ще люблять робити червоні намиста з цих яскравих кулястих плодів. На жаль, не всім дорослим відомо, що ці маленькі, справжні яблучка є природною коморою вітамінів. Мабуть, через це ще мало садівників запросило її, на відміну від її двоюрідної сестри-аронїі, або чорноплідної горобини, до свого саду. А між іншим, горобина входить до першої трійки полівітамінних рослин поряд з обліпихою та шипшиною.
Біологічні особливості горобини
Здавна у Чехії були відібрані солодкоплідні форми горобини звичайної, плоди яких не мають характерної горобинової гіркоти. Згодом вони набули поширення і в нас під назвами Моравської та Невежинської горобини. Селекціонери відібрали серед них багато сортів: Концентра, Розіна, Жовта, Красна, Кубова, Сахарна та ін. Відомий селекціонер І. В. Мічурін шляхом схрещування горобини з ароніею, глодом та іншими її родичами створив нову групу сортів: Бурка, Гранатна, Десертна, Лікерна. Його спадкоємці дали життя таким сортам як Алая, Крупна, Бусінка, Рубінова, Сорбінка. На відміну від сильнорослих моравських та невежинських горобин з пірамідальною кроною нові сорти мають зручнішу для догляду і збору урожаю крону. Їхні плоди відрізняються забарвленням, смаковими якостями, хімічним складом і використовуються здебільшого для переробки, хоч є сорти з десертними плодами.
Плоди горобини зібрані по декілька десятків у вагомі щитки, але окремі плоди важать лише 0,5-1,5 г. Тому з великою зацікавленістю садівники звертають увагу на іншу горобину, теж з перистими листками, але, на відміну від звичайної, вкритими зісподу густим ворсисто-повстистим опушенням. Це горобина домашня, яка відрізняється дуже великими плодами масою 5 — 20 г. На жаль, вона менш зимостійка і найкраще себе почуває у Криму і Закарпатті, хоча може рости та плодоносити і в інших регіонах України. Плоди терпкі і мають в’яжучий присмак. Стиглі плоди після декількох днів перезрівання набувають приємного кисло-солодкого смаку. Тож характерною ознакою горобини домашньої є те, що її плоди споживають у гнилому стані.
З інших аборигенних видів не можна обминути горобину круглолисту з цільнокрайними овальними листками і безгіркотними плодами, з борошнистим м’якушем. Берека або глоговина має лопатеві листки, дещо подібні до листків клена гостролистого. Особливого значення як плодова культура вона не набула через низьку якість плодів, котрі найчастіше використовують для вироблення оцту.
Окрім цих видів, властивих флорі нашої країни, до неї інтродуковано ще багато інших. Це, насамперед, європейські горобини: Мужо, Хоста, гібридна або фінська, проміжна або скандинавська. Вони є в колекціях наукових установ, а остання широко використовується в озелененні. Плоди цих видів є чимось проміжним між плодами горобини звичайної і круглолистої або більш близькі до плодів останньої. Вони позбавлені горобинової гіркоти і мають борошнистий м’якуш. Слід зазначити, що нерідко горобину з неперистими (лопатевими або і цільнокраїми) листками помилково відносять до глоду, вважаючи, що вона має листя таке, як у горобини звичайної. Азіатську горобину бузинолисту не можна сплутати з іншими видами. Для неї характерні блискучі перисті листки, кислуваті плоди без гіркоти і невеличка висота, що робить її придатною для вирощування у малих садах.
Агротехніка вирощування
В аматорських садах з малою площею достатньо мати одне дерево горобини, перещеплене декількома сортами або видами для найкращого запилення і одержання різноманітної продукції. Для цього, насамперед, треба придбати підщепу або виростити її самому. Найчастіше з цією метою використовують горобину звичайну. Якщо узяти насіння моравської або невежинської горобини, то підщепи будуть давати менше порослі, ніж вирощені з насіння дикої горобини звичайної. В посушливих регіонах краще використовувати більш посухостійку горобину проміжну або горобину круглолисту. А взагалі майже всі види горобини добре сумісні один з одним і можуть служити підщепами, за винятком горобини домашньої, яка підходить лише для свого виду.
Щоб вирощувати підщепи, восени збирають стиглі плоди, вилучають насіння і відразу висівають його або стратифікують для весняного посіву. Одно-дворічні сіянці, якщо вони набули у місці кореневої шийки товщини олівця, придатні для вічкування. Для цього у липні-серпні беруть живці з дерев бажаного сорту або виду і щеплять бруньки на підщепу (окулірують), обв’язуючи їх плівкою. Після зростання бруньок з підщепами плівку знімають, а навесні зрізають підщепи над бруньками. При доброму догляді за окулянтами, на осінь вони перетворюються у гарні саджанці, придатні для садіння на постійне місце. У крону дорослого дерева можна щепити бруньками або живцями ще декілька сортів на свій смак. Крім цього, горобину можна використовувати як підщепу для глоду, деяких сортів груші, створення штамбової аронії або хеномелесу.
Догляд за рослинами
Садіння і догляд за горобиною майже такі як за іншими плодовими деревами. Обрізування зводиться до проріджування та укорочування гілок. На дорослих деревах проводять омолоджуюче обрізування. Горобина стійка до шкідників та хвороб, тому її можна вирощувати без застосування засобів хімічного захисту, що має неабияке значення для садівників. Плоди горобини не тільки багаті на біологічно активні сполуки і поживні елементи, а й не забруднені пестицидами. Тому вони є незамінними у харчуванні дітей, літніх та хворих людей. Крім того, плоди горобини визнані науковою медициною як джерело вітамінів і мають лікувальне значення. Збирають їх у серпні-вересні окремими плодами або зрізають цілими щитками, які довго зберігаються. Переробляють на соки, желе, повидло, пастилу, цукати, вино (залежно від смаків і здібностей кухаря).
Як завжди перед тими хто захоче виростити горобину у своєму садку постає питання — де придбати сортові саджанці? На жаль, розсадники не вирощують цю чудову плодову рослину. Тільки сіянці різних видів для потреб озеленення або саджанні гіркої горобини з плакучою кроною можна зустріти у державних розсадниках. Тому щеплення плодової горобини треба виконувати самим. Живці різних сортів можна придбати у Донецькій філії Інституту садівництва, але поштою, на жаль, їх не надсилають.
В. М. Меженський
