Вірусне захворювання, яке називають віспа сливи, або «шарка», у наукових колах «plum pox potyvirus (PPV)» — за шкодочинністю та негативним впливом на ефективність вирощування сливи сьогодні з певністю можна прирівняти до таких хвороб, як парша яблуні та груші, чи кокомікоз вишні. Та як і найстрашніші вірусні захворювання людини, «шарка» на сьогодні, не зважаючи на багаторічну історію, не має засобів лікування та ефективних хімічних засобів захисту.
Ознаки наявності інфекції
Ознакою наявності вірусної інфекції є комплекс зовнішніх аномалій, що спостерігаються в уражених дерев. Перші ознаки захворювання на «шарку» у вигляді широких кілець, плям, смуг від світло-зеленого до блідо-жовтого кольору з’являються на весняному листі, коли воно досягає нормальних розмірів (у травні — червні). Протягом вегетаційного періоду залежно від сорту симптоми на листках можуть маскуватися або зберігати свою інтенсивність до самої осені.
У липні захворювання спостерігається вже і на плодах. Характер та ступінь розвитку симптомів на плодах сливи є критерієм оцінки чутливості або толерантності її сортів до збудника «шарки».
На чутливих сортах, уражених вірусом «шарки», видно некротичний візерунок у вигляді темно-зелених кілець та смуг. М’якуш плодів під такими плямами ущільнений, забарвлюється в бурий колір, просочується камеддю та стає гіркий на смак. Подібний візерунок можна спостерігати і на кісточці. Уражені плоди дрібнішають, передчасно достигають і опадають за 20-З0 днів до достигання основного врожаю.
У толерантних сортів на плодах некротичного візерунка немає. На шкірці може спостерігатись мозаїчне забарвлення без деформації, яке з достиганням плодів маскується, і такі плоди не втрачають свого товарного вигляду. У деяких дерев може бути пригнічений ріст, всихання окремих гілок.
Збудником «шарки» є ниткоподібний вірус. Поширюється головним чином живцевим матеріалом під час окулірування, щеплення живцем, а також через насіння з уражених дерев та переноситься попелицею.
Найефективнішим методом запобігання захворюванню є вирощування стійких і толерантних сортів. Заходами боротьби є обстеження насаджень, викорчовування та спалювання хворих дерев; знищення попелиці як поширювача захворювання.
Якщо видимі ознаки хвороби з’явилися у серпні, видалення хворих дерев сливи до вересня дає змогу зупинити поширення хвороби. Навіть у садах з великим процентом хворих дерев цей захід дає позитивні результати та є економічно оправданим. Слід пам’ятати, що швидкість поширення вірусу в природних умовах дуже висока: кількість уражених дерев чутливих сортів може щороку подвоюватись!
Повноцінне вирощування важливих, але в певній мірі уразливих сортів, можливе лише після відбору та розмноження безвірусного чи оздоровленого садивного матеріалу’.
У зв’язку з підтвердженим природним ураженням вірусом «шарки» вишні повстистої слід уникати її вирощування біля насаджень сливи, забезпечувати просторову ізоляцію не менше 500 м.
Хронологія поширення
Вперше вірусну «віспу» сливи знайшов у Болгарії Д.Атанасов (1932) та описав під назвою «віспа», або «шарка». Пізніше (у 1936 р.) наявність хвороби зафіксована в Югославії. А на кінець XX ст. вона набула епідеміологічного поширення в багатьох країнах центральної Європи (Австрія, Болгарія, Чехія, Угорщина, Польща, Румунія — ураження садів сягало 90 %.
На теренах колишнього Радянського Союзу, у Молдавії — за попередніми даними у 1966 році зафіксовано ураження сортів Угорка молдавська, Угорка італійська і Голдань чорна та стійкість до «віспи» сортів Ренклод Альтана, Персикова та Анна Шлет. Однак ступінь ураження різних сортів сливи в Молдавії навіть на початок 70-х років у достатній мірі не встановлений. За станом на 1980 р. авторитети від садівництва вказують, що «шарка» сливи поширена скрізь, але більше в південних районах.
Внаслідок проведених у 1991—1997 рр. обстежень кісточкових насаджень у 10 господарствах та 12 дослідних закладах Московської, Вологодської, Іванівської, Кіровської, Самарської, Тульської, Тамбовської областей та Краснодарського краю Росії і тестування близько 6000 зразків — наслідки виявились вражаючими. Вірус «шарки» сливи, який є об’єктом внутрішнього та зовнішнього карантину, виявлений у колекціях Всеросійського селекційно-технологічного інституту садівництва та розсадництва (ВСТІСР), Державного ботанічного саду Російської академії наук (ДБС РАН), Ленінської держсортодільниці та промислового саду ДГ «Центральное» ВСТІСР (Московська область) і в насадженнях Кримської дослідно-селекційної станції ВІР Краснодарського краю (Метлицька К.В., Приходько Ю.Н., 1998). Частота виявлення вірусу «шарки» (PPV) становила 48 %!
Ще більш вражаючим виявилось те, що вірус «шарки» трапляється не тільки на сливі, але і на вишні, що раніше, чи не вперше було виявлено в ВИДІ садівництва ім. Мічуріна (Тамбовська обл.) та Селекційно-технологічному інституті плодівництва Молдови (Метлицька К.В., Приходько Ю.Н., 1996). Це явище пізніше підтверджене і в Туреччині, коли методом «ELISA» було проаналізовано 1019 зразків (859 абрикоса, 120 вишні, 21 мигдалю та 19 персика). Санітарний стан абрикоса виявився досить задовільним (ураження не вище 0,3 %), однак вишня та мигдаль мали зараження відповідно 21 і 33 %.
В Україні внаслідок тестування дерев сливи на Придніпровщині виявлене ураження сортів Ротонда,Угорка італійська, Натуся, Ренклод Альтана, і не виявлено вірусу в сортів Стенлі, Кишинівська рання, Анна Шпет, Ашатан, Каліфорнійська, Ренклод ранній синій, а в умовах Львівщини — ураження до 42 % молодих дерев на окремих масивах. Пізніше підтверджено, що хвороба поширена в західному регіоні України та в Закарпатті, а найбільше уражувані поширені там сорти Угорка звичайна та Угорка італійська.
Виведення стійких сортів сливи
На VI Міжнародному симпозіумі із сливи, що відбувся у Польщі в серпні 1977 р., було підтверджено, що шкодочинність «шарки» надзвичайна, і що кращий засіб запобіганню хворобі — вирощування стійких сортів. Зараз багато наукових закладів та лабораторій європейських країн досліджують це захворювання та відбирають і виводять стійкі сорти.
Найвагоміші результати отримали вчені Югославії. Там з 1959 по 1986 р. в Інституті садівництва виведено сорти, що є толерантними (Чачакська рання, Чачакська наіболія, Вальєвка) та слабко уражуються вірусом «шарки» (Еліка, Валерія, Чачакська родна та Чачакська лепотіца). На початку 90-х років в Югославії сорти Чачакська лепотіца, Чачакська наіболія та Вальєвка включені до основного сортименту і починають вирощуватись у промислових масштабах. Сорт Чачакська родна, який був класифікований як високочутливий до «шарки», також вирощується в заражених районах, оскільки морфологічні ознаки плодів не «торкались» захворюванням, а їхнє опадання перед збиранням урожаю компенсувалось надзвичайно високою врожайністю та чудовою якістю плодів. Встановлена також сильна чутливість до «шарки» сортів Угорка ажанська 707, Кишинівська рання, Лоріда, Прімакотес, Тардікотес, а найвища — у сорту Стрінава. З високою стійкістю до захворювання виділено новий болгарський сорт Габ-ровська.
Уже з 1970 р. вивчено югославські сорти та впроваджено у виробництво в Угорщині (Apostol J., 1997), а в 1993—1996 рр. — детально їх вивчено в умовах Польщі (Hodun G., Hodun М., Grzyb Z.S., 1997). Паралельно, протягом 1992—1996 р. у Польщі здійснено 79 комбінацій міжсортових схрещувань сливи з використанням в якості батьківських пар уже вказаних стійких до вірусу сортів. Зараз вивчається більше двох тисяч сіянців у саду (Jakubowski Т., 1997).
У Німеччині внаслідок гібридизації у 1980 р. сортів R.Gerstetter, Стенлі та Президент з сортами Чачакська лепотіка та Чачакська наіболія отримано близько 40 % гібридів, толерантних або стійких до «шарки» (Hartmann W., 1997). А вже в останні роки XX століття, в університеті м. Хохенхейм, виділено шість сортів, які поєднали стійкість до «шарки» з високою якістю плодів. Це сорти: Презента (1981 р.), Ханіта (1991 р.), Катінка (1992 р.), Єлена (1993 р.), Фелзіна (1994 р.) і Тегера (1995 р.) (Hartmann W., 1997). Окрім того, в Інституті м. Гензенхейм виведено три дуже пізніх та стійких до вірусу сорти — Топ, Топпер та Топхіт (Jacob Н.В., 1997).
В Україні за попередніми даними, толерантними до «шарки» є сорти вітчизняної селекції Волошка, Ода, Синичка та Ренклод київський (Шестопал З.А., Файфер Д.Г., Шестопал Г.С., 1999).
На жаль, інтенсивність прояву захворювання у конкретного сорту мінлива по роках, що і є причиною частого запізнення з виявленням хвороби в саду.
Загалом сорти розподіляють на 4 групи (Szabo Z., Nyeki J., Orova M., 1991) в регіонах, де наявна «шарка»: дуже чутливі (не рекомендуються до вирощування); чутливі (придатні для вирощування за умови високої їх продуктивності); мало чутливі (якість плодів знижується в незначній мірі); стійкі.
Вирощування стійких сортів — практично єдиний метод боротьби з вірусним захворюванням!
В.В.Павлюк, канд. с.-г. наук, Інститут садівництва УААН
