(Продовження)
У першій частині статті про абрикос ми розглянули такі питання як формування крони та як уберегти абрикос від весняних заморозків, зараз же продовжимо нашу тему, які ще фактори впливають на щорічне отримання врожаю абрикос.
Після того, як сформована компактна і доступна для догляду і збирання врожаю крона, пора продумати про інше…
Усе інше, що не дозволяє отримувати щорічні і стійкі врожаї плодів. Це, як не дивно на перший погляд, природне тепло, але тепло несвоєчасне, небажане.
Створюємо умови для коріння
Зазвичай це аномально раннє тепло, яке провокує цвітіння абрикосових дерев, з подальшими потім заморозками, що гублять зав’язі.
Але, якщо від пізніх заморозків на початку травня не врятуватися нікому і ніяк, то від раннього цвітіння втікти в значній мірі можна. Благо, пізні заморозки бувають в десятиліття раз, а ось що провокують пробудження квіткових бруньок, ранні потепління, трапляються майже щороку. У цих випадках зав’язі гублять звичайні, своєчасні для метеорології, але не для садівників, — похолодання. Просто цвітіння виявляється несвоєчасним.
Висновок, в якому напрямку слід діяти садівникові — напрошується по самій логіці. Треба робити все можливе, щоб під час провокаційного, раннього потепління, для цвітіння прокинулося якомога менше квіткових бруньок. А ще краще — щоб поки не прокинулися зовсім.
Пробуджуються ж вони з єдиної причини — одвічній відповіді на тепло. Тепло в зоні крони і тепло в розташуванні кореневої системи, яка відгукується початком сокоруху, без якого ніяка квіткова брунька поспішати розпускатися не стане. Грунт в районі коренів для цього повинен стабільно прогрітися і триматися хоча б на позначці 7-8 градусів тепла з тиждень. За тієї умови, що і в районі бруньок така температура повинна бути хоча б денну частину доби.
Виходячи з викладених вимог природи абрикосового дерева, і слід будувати стратегію, в напрямку, того, щоб уникнути небажано ранньої реакції квіткових бруньок на відносно короткострокове тепло.
Для чіткості напрямків роботи — розмежуємо їх на роботу з корінням, а точніше, з грунтом і роботу з кроною дерев. У тому числі роботу з кроною доведеться ділити на роботу літнього періоду і осіннього. Втім, це ж благо, що важелів реального впливу на проблему є відразу кілька.
Робота з грунтом і простіша і складніша. Простіше тому, що абсолютно очевидно, що треба зробити все можливе, щоб не допустити короткострокове тепло в грунт до коріння дерев. Для цього з зими слід накопичувати, якщо є, сніг в міжряддях саду, а потім берегти його в пухнастому стані від необов’язкового затоптування, щоб він зберігався якомога довше і охолоджував, ізолював кореневу систему від короткострокового провокуючого тепла. Але в абрикосових регіонах сніжний покрив ближче до весни є рідкістю. А тому орієнтуватися на нього треба в останню чергу.
Значно реальніше — створення покриву мульчи з міжрядних сидеральних рослин. Своєрідну «шубу» з рослинних залишків, що стирчать і зрізаних з одночасним подрібненням, які взимку бережуть грунт від зайвого промерзання, а іншу частину року — від зайвого прогрівання і висушування. В першу чергу її можна створити з посівів озимого жита, з розкиданням подрібнених стебел тут же, в міжряддях. А на початку вересня ці посіви відновлювати знову відповідним для своїх умов способом, з одночасним внесенням гранульованих добрив. Вони підуть на користь як посівам сидератів, так і деревам абрикоса.
І взагалі, всю норму добрив в цій ситуації зручно вносити простим розкиданням по поверхні мульчі під очікувані дощі, в кілька прийомів за весняно — літній період. Внесені таким найпростішим чином добрива використають в справу в першу чергу сидеральні посіви і бур’яни. Зі своїми коренями вони самі віднесуть весь комплекс поживних речовин на чималу глибину в грунт. А потім залишать його там у вигляді органічної речовини коріння, яке відмирає.
Так що коріння дерев отримають через рік-другий в своє розпорядження весь комплекс поживних речовин, внесений раніше простим розкиданням по поверхні. За біологічної термінології цей процес природного обороту речовин називається біотранспортіровкою поживних речовин в глиб грунту, в кореневмісну зону. Але для нашого випадку важливо знати про його функціонування в природі, його високої економічності і реальності використання для потрібних цілей в плодівництві.
До створення достатнього захисного шару мульчі, сидеральні рослини, (і скошені заодно бур’яни), надаватимуть незначну конкуренцію по волозі для плодових дерев. Але це в тому випадку, якщо немає зрошення в саду. У тому числі і по харчуванню, якщо недостатньо його компенсації внесенням добрив в міжряддя. Це спостерігається зазвичай в перший сезон вирощування мульчі, іноді і частину другого сезону. Потім відновлюється довгоочікуваний природний баланс і того і іншого.
Мульча істотно обмежує випаровування вологи з поверхні грунту і обмежує сонячний перегрів і вивітрювання вологи влітку. Що теж йде на користь скорочення втрат вологи, в порівнянні з утриманням грунту під чорним паром.
На жаль, над цими фактами мало замислюються навіть професійні садівники, працюючи за традицією. Тому і думки існують діаметрально протилежні. Але ретельні багаторічні виробничі досліди дослідних інститутів, таких, як НДІ зрошуваного садівництва південного регіону в Мелітополі, НДІ виноградарства в Новочеркаську і ряд інших, грунтовно підкреслюють позитивну роль грамотного культивування сидератів в садах і виноградниках, як на зрошенні, так і на богарі, навіть в жаркіших, південних регіонах. А вже про Європу і говорити не доводиться, бо це там давно становить прописну істину, поза всяких дискусій.
Ось ця-то мульча і є найбільш результативною термоізоляцією грунту і коріння в її глибині від різних часових мінливостей погоди. З роками її вплив стає все більш помітним. Навіть на «здоров’я» дерев, в товарному вигляді і смакових якостях плодів. Про поліпшення умов для захисту рослин від шкідників і хвороб при задернінні міжрядь, теж чимало позитивних спостережень. Поступово складається дуже результативний в усіх відношеннях, природний біологічний комплекс — садовий біоценоз. На відміну від європейських традицій — вважаю, що в наших умовах слід відмовитися від традиційно випаленої гербіцидами смуги грунту в площині ряду дерев. На перший погляд, ця відмова ускладнює роботу з садом, але після створення досить щільного шару мульчі під деревами і в площині ряду — все стане зрозумілим і стане на свої місця.
Якщо кількість абрикосових дерев невелика, то мульчу реально додавати і в вигляді привізного соняшникового лушпиння, рисової полови, тирси і стружок. Якщо це вже підросли дерева і робота по створенню шару мульчі йде вже не перший сезон, то навіть додавання свіжої тирси і стружок на результаті негативно не позначиться.
Тільки завжди корисно пам’ятати, що під землею коріння рослини розташовуються набагато далі, ніж кінці гілок що пішли в сторону. Звичайна дачна практика — здійснювати всі поливи та підживлення дерева, обмежуючись пристовбурним кругом, діаметром в метр-півтора, доведеться забувати. Якщо є намір мати абрикосові плоди щорічно, то і робота по створенню шару мульчі повинна тривати щорічно і постійно.
Захищаємо надземну частину дерев
Але ж цвітіння провокує почасти й нагрівання надземної частини дерева. Вірно! Але, як вже зазначалося раніше, без коренів що активно почали функціонувати дерево цвісти не зможе, тому основну увагу треба приділяти збереженню холодним саме шар грунту з корінням. Хоча, дуже корисно і надземну частину дерева вберегти від передчасного нагрівання.
Тут допоможе побілка не тільки штамбових, але і всіх, мало-мальськи товстих скелетних гілок дерев. Якщо побілку робити восени, так додати в побілку мідний купорос, то гілки будуть тільки здоровіше. До того ж побілка усуває дуже часті односторонні пошкодження кори дерев з сонячної сторони. Нагріта вдень не побілена частина штамба збуджується до сокоруху. Пробуджується і ніжний і вразливий шар камбію під корою. А вночі — знову заморозок або навіть морозець. Насичені вологою клітини камбію замерзають, кристали льоду розривають клітини зсередини, що закінчується елементарним відмиранням того ділянки кори, який достроково прогрілося і ожив.
Далі ця ділянка перетворюється в відмираючи шар кори, а потім і деревини під ним. Який незабаром заселяється грибами. А це вже — початок загибелі дерева. Ось для цього в побілку і додається мідний купорос. Під такою побілкою пошкоджену ділянку кори вже не заселяють гриби багато років.
Ось ці всі названі, кілька послідовних важливих прийомів: компактна, що піддається догляду і захисту крона; двох-триразова річна обрізка, мульчування кореневого шару і своєчасна побілка основних гілок дерев — все разом узяте, і дозволять вашим абрикосовим деревам без особливих втрат щорічно не тільки цвісти, а й доводити плоди до дозрівання.
Зрозуміло, що рано чи пізно і ці дерева виростуть вище. Але такі дерева і омолоджувати набагато легше. Причому, порядок омолодження теж корисно продумувати, щоб мінімально втрачати урожай. Або через дерево омолоджувати, або через ряд, міняючи їх на інший сезон і збираючи урожай з раніше омолоджених дерев або з ще тих що не підлягають омолодженню. Але при щорічному врожаї.
Бураков І.І. — Вчений агроном.
