Сорти, що не потребують обробки отрутохімікатами


Мутсу

Шановні садівники-аматори, не зважаючи на те, що тема добору асортименту плодово-ягідних культур постійно обговорюється на сторінках різних форумів, проте і до цього часу всі базари і тематичні виставки переповнені саджанцями, які мають сумнівну якість. А точніше тих сортів, які втратили свою імунність до різних хвороб. До того ж і плоди їх уже не відповідають вимогам сьогодення, а точніше євростандарту.

Можливо, хтось подумав, що я бездумно віддаю перевагу західноєвропейським сортам. Але в житті існує переконлива істина — все пізнається в порівнянні.

Моя думка зводиться до того, що в садах ми вже не можемо виростити нормальний урожай без застосування кількаразових обприскувань різними отрутохімікатами. Інколи ми просто не замислюємось над тим, скільки наш організм споживає як техногенних, так і природних отрут. А тому ми всі просто вимушені підбирати асортимент плодово-ягідних культур той, який найменше потребує застосування отрутохімікатів. Тобто сорти, що відзначаються своєю імунністю до таких хвороб, як борошниста роса, парша та різні опіки.

У Західній Європі такі сорти називають клубними. До цієї групи входить близько двадцяти сортів. Це стосується зокрема яблунь. Такий же стан з кісточковими культурами. Що ж до абрикоса, то всі ми знаємо, що для гарної якості плодів необхідна ще й суха, тепла погода.


Як тільки під час достигання плодів починаються дощі — плоди, зазвичай, тріскаються і гниють на дереві. Утворюються муміфіковані плоди і тим самим прогнозується хвороба на наступний рік. Це той самий моніліоз. Звичайно цій хворобі частково можна запобігти за допомогою мідних препаратів (хлорокис міді, бордоська рідина тощо). Знову ж таки ніхто не задумується над тим, що це сорти генетично приречені до такої хвороби.
А тому необхідно підбирати сорти, які є імунними до моніліозу. Їхні плоди не тріскаються і не гниють за будь-якої погоди.

До таких сортів можна віднести: Голдріч, Томкот, Сундроп, Ледана, Лебона, Харогем, Сирена, Молдавський ранній та інші.

Значну увагу варто приділити такій культурі, як слива. У споживчому балансі вона має важливе значення. Тож до підбору асортименту сливи необхідно підійти дуже ретельно.

Необхідно відмітити, що плоди сливи, які не містять аскорбінової кислоти — малоцінні. Вони майже непридатні до переробки. В основному це стосується різних форм ренклодів. На сьогоднішній день, на мій погляд, необхідно віддавати перевагу таким сортам, як Валор, Ювілей, Амрес, Чемпіон та інші, які майже не уражуються такою небезпечною хворобою, як шарка.

Голдріч. Сорт абрикоса, виведений у 1971 році університетом у Проссері, Вашингтон, США. Дерево середньо-росле, утворює широку, розлогу крону, зимостійке, толерантне до шарки. Квітки білі, доволі великі. Квітує в середні строки.

Плоди середні або великі, масою до 60-90 г. Окремі плоди досягають навіть 150 г, красиві, овальні, злегка приплюснуті з боків. Шкірка світло-оранжева з невеликим червоним розмитим рум’янком, що займає 10—30% поверхні плоду. М’якуш темно-оранжевий, щільний, з легким ароматом, кислуватий (у недостиглих плодів), достатньо смачний. Кісточка середніх розмірів або велика, еліптична, досить добре відокремлюється від м’якуша. Насіння трішки гіркувате.

Достигають плоди наприкінці липня. Сорт вважається десертним, раннім, урожайним, великоплідним. Для кращого зав’язування плодів потребує сторонніх запилювачів.

Валор. Один з кращих сортів сливи при використанні для сушні, а також для споживання на десерт. Добре вдається за щеплення на сіянцях аличі. Врожайність висока, в плодоношення вступає у середньоранній термін. Плоди дуже великі (50—60 г). привабливі, гранатового забарвлення, високоцукристі, достигають у середині вересня. Сорт не самозаплідний.

Ювілей. Новий сорт шведського походження. Виведений у 1989 році. Дерево середньоросле. Утворює не дуже загущену крону. У перші роки після садіння дає довгі міцні гілки. Після вступу в плодоношення крона стає розлогою. Тому формування крони у перші три роки потребує вмілого вкорочування гілок або їх відгинання до потрібного розміру.

В плодоношення вступає, як правило, на третій рік після садіння. Плоди привабливі, середньораннього строку достигання і можуть використовуватись як для десерту, так і для переробки. Має толерантність до шарки. Даний сорт можна використовувати для інтенсивних садів, а також на присадибних ділянках.

Не потребує проріджування зав’язі. За висновками шведів — зимостійкий. Плоди великі (50—60 г), достигають у другій половині серпня. Шкірка рожево-червона, вкрита характерними світло – бронзовими цяточками.

М’якуш твердий, густий, солодко-кислуватий, смачний. Кісточка мала, легко відокремлюється від м’якуша.

С.Й. Головатий, м. Бориспіль




Поділитись своєю думкою