Головні аспекти вирощування гливи на присадибній ділянці


Гриб глива, більше відомий у нас під російською назвою «вешенка», є одним з найпопулярніших у світовому грибівництві. Це зумовлено як його поживними та лікувальними властивостями, так і відносною простотою вирощування. Ще древні японські та китайські лікарі вказували, що регулярне вживання гливи сприятливо діє на людину, знижує кров’яний тиск і тонізує нервову систему. В останні роки у гливі виявлено цілий комплекс речовин, які нормалізують рівень ліпідів у крові, зменшуючи ймовірність серцево-судинних захворювань, і навіть знижують ризик виникнення ракових хвороб.

Біологічна особливість грибів глива

Глива має також антиалергенні та антибактеріальні властивості щодо бактерій, які можуть спричинити такі небезпечні захворювання, як пневмонія, бактеріальні виразки роговиці тощо. Сполука ловастатин, що міститься у гливі і яку останнім часом почали випускати як лікарський препарат, діє як інгібітор синтезу холестеролу в організмі людини, що дає змогу успішно боротися з ішемічною хворобою серця та атеросклерозом. Нині в онкоцентрі ім. Блохіна (Москва) проходить випробування препарат з гливи, який дає можливість зменшити небажану побічну дію на організм хіміо- та променевої терапії. Гриби, затримуючись на тривалий період у шлунку, сповільнюють зниження рівня глюкози після їди, що спричиняє зниження апетиту і зменшення секреції інсуліну. Такий ефект сприятливий для хворих діабетом, а також тих, хто дотримується дієти і бажає схуднути.

Глива характеризується високим вмістом полісахаридів, їх у ній у два рази більше, ніж у лисичках, і в чотири — ніж у печерицях. Завдяки цьому глива зберігає свій об’єм у процесі кулінарної обробки (мало усмажується). Саме полісахариди гриба зумовлюють його антиканцерогенні властивості. Здатність цих полісахаридів блокувати дію канцерогенних факторів зберігається і після теплової кулінарної обробки, при цьому частина лікувальних полісахаридів переходить у відвар. Більше половини полісахаридів гливи нерозчинна клітковина, яка є ефективним сорбентом токсичних речовин і завдяки цьому сприяє виведенню їх з організму людини. У помірних дозах грибна клітковина нормалізує діяльність кишкової мікрофлори. Однак ці полісахариди важко засвоюються людським організмом, і саме цим здебільшого пояснюється низька енергетична цінність грибних страв.

Кращому засвоєнню грибних полісахаридів сприяє їхнє подрібнення й термічна обробка. Грибний білок містить усі незамінні амінокислоти, а його перетравлюваність сягає 90%. За вмістом білка глива прирівнюється до білого гриба і печериці. Білки гриба багаті на лізин і триптофан, яких бракує у рослинній їжі. У гливі порівняно мало жирів. Її ліпіди не містять холестерину, належать до ненасичених жирних кислот і близькі за складом до рослинних олій.


Харчова цінність гливи полягає також у тому, що у ній багато необхідних для нашого організму вітамінів. Дослідження показали наявність вітамінів групи В — це тіамін (В1), рибофлавін (В2), ніацин (В5), пірндоксин (В6), біотин (В7) і кобаламін (В12), аналоги аскорбінової кислоти. З-поміж жиророзчинних вітамінів у гливі виявлено кальциферол (D2) і токоферол (Е). Гриб містить до 7-8% (на суху речовину) мінеральних речовин. Це і калій, який регулює роботу серцевого м’яза, і фосфор, що бере участь в обміні речовин і входить до складу білків та нуклеїнових кислот, і залізо, яке бере участь в утворенні гемоглобіну та ряду ферментів, а також кальцій, кобальт, мідь, натрій, марганець та інші елементи, необхідні людському організму. І, що особливо важливо, глива містить такий дефіцитний у нашому харчуванні елемент, як селен.

Технології вирощування гливи

Існують дві технології вирощування гливи — інтенсивна та екстенсивна. Перша використовується для великомасштабних промислових виробництв і характеризується доволі складним процесом приготування субстрату та необхідністю контрольованих мікрокліматичних умов, тому ми зупинимося на екстенсивній технології, придатній для присадибних ділянок. При цьому гриби вирощують на деревині листяних порід. Екстенсивний спосіб вирощування в країнах Південно-Східної Азії відомий понад 1000 років. Проте в Європі його почали використовувати лише з початку XX століття в Німеччині. Там із колод влаштовували грибні плантації, які стали в пригоді під час першої світової війни, коли відчувалася гостра нестача продуктів харчування.

Вирощувати гливу можна на деревині практично всіх листяних порід, зокрема дуба, бука, граба, тополі, вільхи, осики, білої акації, липи, клена, сливи, яблуні, груші, вишні, горіха тощо. Росте гриб лише на мертвій деревині чи відмерлих частинах хворих дерев, а тому не становить загрози для вашого саду.

Вирощують гриби на пеньках чи брусках діаметром від 15 см і більше та завдовжки від З0 до 50 см. На тонших стовбурах глива утворює мало грибів або плодоношення взагалі не відбувається. Використовують свіжозрубану деревину, яка містить достатню кількість вологи. В іншому випадку бруски намочують у ємкостях протягом 3-4 діб. Розпилювати стовбури на бруски відповідних розмірів найкраще безпосередньо перед інокуляцією (засіванням міцелієм) або намочуванням, оскільки гриби-конкуренти можуть заражувати деревину саме в місцях розпилу. Через цю ж причину від обох кінців стовбура попередньо необхідно зрізати і викинути по диску товщиною близько двох сантиметрів. Засівають деревину міцелієм (грибницею) наприкінці квітня — на початку червня, коли середньодобова температура вища 17°С.

Міцелій гливи можна придбати у спеціальних лабораторіях, які є в усіх регіонах України.

Засівають міцелії наступними способами. Встановлюють бруски один на інший у кілька ярусів, насипаючи на торець кожного міцелій шаром 10-20 мм: у брусках просвердлюють 10-15 отворів діаметром 10-12 мм і заповнюють їх міцелієм. У цьому разі отвори закривають мохом, заклеюють лейконластиром чи заливають парафіном, аби запобігти висипанню й підсиханню міцелію: з кожного бруска відпилюють диск завтовшки 15- 20 мм. на торцеву частину насипають грибницю, після чого диск поміщають зверху і прибивають кількома цвяхами: у брусках роблять надпили, вносять у них міцелій, прикривають корою і обв’язують. Можна комбінувати декілька способів засівання. За всіх способів внесення грибниці її витрата становить 100-200 г на брусок. Бруски краще розміщувати у теплих (17-22°С), темних і вологих приміщеннях, встан блюючи один на другий у колони висотою до 2 м. Аби запобігти підсиханню, бруски вкривають поліетиленовою плівкою з отворами, тирсою, соломою тощо.

Міцелій освоює деревину протяте 2-2,5 місяця, після чого на ній буде добре помітний білий пухнастий повітряний міцелій гриба. У середині серпня бруски переносять на місце плодоношення — затінену ділянку і прикопують на дві третини висоти торцем донизу, що запобігатиме висиханню деревини. Відстань між брусками має становити З0 см.

Протягом першого місяця, особливо за сухої погоди, для ефективного росту гриба необхідно поливати грунт навколо брусків. У проміжку між ними можна висіяти траву чи засипати ґрунт тирсою. Це дасть змогу зберегти вологу на вашій плантації.

Восени, у вересні-жовтні, коли середньодобова температура знизиться до 8 — 10°С, починають збирати гриби, і збирають їх до приморозків. У перший рік урожай може бути не дуже великий, тому що гриб освоює деревину досить повільно. Плодоносить глива навесні й восени упродовж З — 7 років на одному бруску залежно від породи і товщини стовбура. Максимальний урожай отримують на другий — третій рік. З 1 ц деревини протягом усього періоду вирощування збирають 18-20 кг грибів на твердих породах дерев і 13-15 кг — на м’яких.

Бруски можна засівати міцелієм і відразу ставити на постійному місці. При цьому їх встановлюють у ямки глибиною 20-25 см. Дно ямки утрамбовують і кладуть туди 150 -200 г міцелію. На нього свіжим спилом установлюють брусок, ямку засипають, а землю навколо пенька злегка ущільнюють. Але у цьому випадку ґрунт ділянки необхідно періодично поливати. Гливу вирощують і на свіжозрубаних пеньках, висіваючи міцелій піл відпиляний диск.

Можна підібрати види грибів за кольором — тоді пеньки стануть прикрасою вашого саду. Проте варто зазначити, що різновиди з рожевим і лимонним кольором плодових тіл теплолюбніші порівняно із звичайними сірими.

О.М. Цизь, А.Н. Кручек, кандидати сільськогосподарських наук




Поділитись своєю думкою