Розводити овець вигідно та цікаво

Вівці — один з найпоширеніших видів сільськогосподарських тварин, придатних для утримання у присадибних господарствах. Овець розводять майже повсюдно і навіть там, де тварин інших видів утримувати неможливо.

Від овець одержують багато видів продукції: вовну, овечу шкуру, смушки, м’ясо, сало, молоко й цінне органічне добриво. Вовна слугує сировиною для виготовлення одягу, взуття, килимів, повстини, специфічного технічного сукна. З овечого молока готують сир та бринзу, а смушки каракульських ягнят є предметом експорту.

Вівці були одомашнені ще з давніх-давен (десь 6000 років до н.е.). Припускають, що домашні вівці виникли головним чином від двох груп диких овець: муфлонів і аргалі.

Біологічні особливості

Ряд біологічних особливостей, властивих вівцям, вигідно вирізняють їх від інших сільськогосподарських тварин ефективністю виробництва продукції. Вівці добре використовують пасовища й грубі корми. Завдяки своєрідності будови зубної системи — нахилу різців та рухливим губам — вівці дуже низько скушують траву й відгодовуються там, де великій рогатій худобі корму не вистачає.

Здатність вибірково поїдати рослини на пасовищах і з годівниць дає змогу вівцям вибирати на пасовищах поживніші рослини і їхні частини (плоди, листя). Їх можна пасти після великої рогатої худоби та коней. Міцні ноги, ратиці й суглоби також сприяють кращому використанню пасовищ вівцями.

Вони добре витримують тривалі переходи по сухих степових і навіть кам’янистих ґрунтах. У пошуках корму вівці щодня можуть проходити 15-18 км.

Чим годувати овець

Вівці — жуйні тварини з добре розвинутим травним апаратом. Найцінніший корм для них — це зелена трава, перетравність органічних речовин з якої становить 75 — 85%. Тому за пасовищного утримання овець виробництво баранини значно дешевше, ніж від використання інших кормів.

Особлива цінність овець — здатність поїдати майже усі види трав’янистої рослинності, які є на пасовищі. Вівці поїдають практично всі види бур’яну. Зокрема й гіркі трави.

Вівці добре засвоюють грубі корми.

Порівняно з великою рогатою худобою на 1 кг приросту сухої речовини живої маси вони використовують на 20% менше поживних речовин. Це пов’язано з тим, що шлунок і кишківник в овець відносно об’ємніший і краще розвинений, ніж у великої рогатої худоби. Вівця може пити солонувату воду, яку худоба не п’є. До того ж вівцям потрібна порівняно невелика кількість води.

Вівці добре витримують спеку й холод, у зв’язку з чим для їхнього утримання не потрібні капітальні приміщення.

Одна з біологічних особливостей овець — їхня здатність швидко розмножуватися: період суягності у них триває п’ять місяців, що дає можливість у належних умовах запроваджувати ущільнювальні ягніння. Тривалість життя овець 10-12 років і більше, але вибраковують їх, зазвичай, у віці 6-7 років у зв’язку з тим, що зуби на цей час стираються і корми погано засвоюються. За плідністю 150-160 ягнят у розрахунку на 100 маток вівці посідають третє місце після свиней та кролів. Надзвичайно плодючі романівські вівці (від них одержують кращі шубні овечі шкури). За одне ягніння від такої вівцематки отримують 3-4, а в окремих випадках – 5-6 ягнят.

Усі породи овець (їх понад 70) відповідно до господарської (виробничої) класифікації, поділяють на тонкорунні, напівтонкорунні, напівгрубововні та грубововні. Це ділення залежить від ступеня однорідності волокон вовни та їхньої товщини.

У сучасному тонкорунному вівчарстві виокремлюють такі напрямки: вовнистий, вовнисто-м’ясний і м’ясо-вовнистий.

Скільки треба на рік заготовляти кормів для овець

Овець можна випасати до середини — кінця грудня (до ягніння), коли ґрунт мерзлий, а снігу ще мало. Завдяки цьому економляться корми, а вівцематки народжують міцніших ягнят.

На півдні України (зокрема в Луганській області) розводять овець асканійської тонкорунної породи (виведена академіком М.Ф. Івановим у «Асканія-Нова» Херсонської області). Це краща порода за вовняною і м’ясною продуктивністю та швидкоспілістю.

Маса вівцематок цієї породи в середньому 60 кг, баранів — 110 кг (максимально 183). Настригають вовни з однієї матки в середньому близько 6 кг, а з барана — 10 кг, (світовий рекорд становить 30,6 кг). Довжина вовни 8—11 см, вихід митої вовни близько 40%. Плідність становить 140—150 ягнят.

Річна потреба в кормі на одну вівцю

В останні роки фермери Біловодського та Новопсковського районів Луганщини завезли романівських овець. Ця порода була виведена в Романово-Борисоглібському повіті (тепер Тутаєвський район) Ярославської губернії.

Романівські вівці — це грубововна порода, вирізняється високою плодючістю, гарною молочністю, а їхні овечі шкури, зняті з убитого молодняку віком 5-6 місяців, неперевершеної шубної якості. Овечі шкури (овчини) красиві, міцні, легкі, сіро-голубого кольору.

Жива маса баранів 80-90 кг, вівцематки — 50-70 кг. Плодючість становить 250-270 ягнят на 100 вівцематок, а в кращих господарствах – 270-300 ягнят. Така висока плодючість вівцематок ярославської породи обумовлює можливість вироблення великої кількості високоякісної баранини. Настригають вовни від триразової стрижки з вівці 1,6-2 кг, а з барана — 2-3 кг.

У господарствах Донецької області, особливе в Ново-Азовському районі, протягом багатьох років розводять овець цигайської породи.

Цигайська порода — вовняно-м’ясна напівтонкорунна порода. Вона є стародавньою породою — тривалий час її розводили в Малій Азії і в межах Балканського півострова. Вівці вирізняються міцною конституцією, компактною будовою тіла, дещо скороченим тулубом. Барани мають великі спіральні роги, матки — безрогі. Вівці гарно обросли, вовна у них білого кольору і має вигляд дуже волокнистих косичок завдовжки 8-10 см (у кращих баранів до 14 см). Настригають вовни з барана 4,5-6 кг (з кращих — 10,5 кг), з вівцематок – 4-4,5 кг.

Ці вівці рухливі, добре використовують пасовище. Жива маса близько 50 кг, баранів — 70 кг (рекордсмени — до 147 кг). Вовна цигайських овець — найцінніша сировина для виготовлення технічного сукна спеціального призначення, а їхні овечі шкури — добра хутрова сировина, відома під назвою цигейка.

П.І. Івашков, П.А. Нарожний