Вінницький картопляр, городник-аматор В.Г.Кавка, без сумніву, відомий широкому загалу тих громадян, котрі мають нині справу із землею-годувальницею — джерелом життя, здоров’я і достатку. Дещо менше, напевне, знають про нього як про ентузіаста з вирощування культури XXI століття — сої, адже він долучився до чергового городницького захоплення лише декілька останніх років. Проте вже може поділитися досвідом у новій для нього справі.
З цією цікавою людиною і розмовляв наш кореспондент.
— Василю Гнатовичу, ви маєте досвід з вирощування культури, яка має великі можливості.
— Маю досвід вирощування і традиційних для України культур, і нових. Таке одвічне покликання у кожного справжнього землелюба. Як мовиться, тільки дав би Бог здоров’я.
— Виношуєте якісь конкретні наміри, плануєте впроваджувати нові технології на городі?
— З певних обставин, пов’язаних саме з віком та із зменшенням фізичних можливостей, доведеться дещо зменшити площу під картоплю. Хочу приділити більше уваги сої, до якої останнім часом у мене особливі симпатії. Захопився нею мало не випадково, а тепер не мислю себе без цієї культури, яку по праву називають природною фабрикою продовольства, ліків та кормів. Тож гріх з нею ”не дружити”, тим більше, що в моєму житті вона зайняла особливе місце.
Пригадую, як ще у довоєнний період у моєму селі Рожнятівці в Томашпільському районі, у місцевому колгоспі займалися вирощуванням цієї культури. Тоді це була неабияка новина. Добре пам’ятаю, як мати смажила сою на сковорідці (у нас її пательнею називали). Була та соя смачною і запашною — справжні ласощі для нас із сестрою. Шкода, що після війни цієї корисної білково-олійної культури у подільських селах чомусь не стало.
— Тоді за яких же обставин Ви повернули сою до свого столу?
— Якось моя знайома, директор міської централізованої бібліотечної системи Ніна Скорик подарувала мені пакетик соєвого зерна, привезеного від батьків з Черкащини. Вдома дружина замочила його, перепустила через м’ясорубку, додала яйце, цибулю, приправ тощо. Які з цього фаршу вийшли смачні й поживні котлети! Відтоді з цією стравою не розлучаємося.
— Отже, Ваше прилучення до сої названим фактом не завершилося?
— Звичайно ж, ні. Через деякий час на одному із занять обласної школи садівників і городників, які я регулярно відвідую, з великим інтересом прослухав розповідь про цю унікальну культуру тодішнього директора Вінницького Інституту кормів УААН академіка Анатолія Бабича. Анатолій Олександрович подарував мені свої наукові праці.
Ознайомившись з ними, зробив остаточний висновок, що соя є справжнім феноменом у землеробській галузі. Інтерес до неї з кожним роком зростає і в майбутньому вона має стати однією з найважливіших культур у вирішенні продовольчої проблеми.
Невдовзі я придбав кілограм елітного насіння і засіяв ним сотку землі на своєму городі. А торік соєю було зайнято вже три сотки. Я збагатився теоретичними знаннями стосовно вирощування цієї культури, відвідавши якось у Вінниці відкрите засідання Всеукраїнської соєвої асоціації з участю в ньому вчених-аграрників нашої країни, а також представників подібних асоціацій Росії та США. Мав рідкісну нагоду ознайомитися з соєвими полями у дослідному господарстві Інституту кормів у селі Бохоники, що під Вінницею, де довідався про деякі особливості технології вирощування сої.
Трохи згодом брав участь у науково-практичній конференції соярів України на чолі з президентом ААНУ Михайлом Зубцем. Там я не лише набув додаткових знань з питань вирощування сої, а й поділився власним досвідом.
— Тож розкажіть, будь ласка, про результати зусиль кількарічних «творчих пошуків».
— Найхарактернішим показником є, звичайно, врожайність. Торік з трьох соток одержав близько 75 кг зерна. Якщо врахувати погодні особливості минулого року, такий урожай можна вважати досить пристойним. Його вистачить на весь рік для домашнього споживання, на сівбу в наступному сезоні, а також для того, аби пригостити ним друзів та знайомих і навіть продати тим, хто просить (а таких звернень дедалі більше).
— Що ж тоді, на Ваше переконання, є основою результативності вирощування сої?
— На перше місце ставлю вибір сортів. Як не дивно, але поняття культури сої у багатьох з нас асоціюється чомусь лише з одним її сортом. Колись і я так вважав. Тепер мені достеменно відомо, що в країні вже створено десятки різних сортів, вони систематизовані за кількома природно-географічними і кліматичними зонами. Звичайно, я віддаю перевагу районованим сортам, найбільш наближеним до місцевих умов. Зокрема, на моїй соєвій ділянці торік «господарювали» ранній сорт Золотиста, середньоранній, урожайніший Агат, а також Кофейна. Скажімо, Агат забезпечує в середньому понад 30 кг зерна з сотки.
На друге місце ставлю вибір та підготовку ділянки і дотримання технології вирощування. Слід мати на увазі, що соя — вологолюбна, теплолюбна і світлолюбна бобова культура. З врахуванням цього на городі під неї постійно виділяю ділянку, яка найбільше відповідає таким вимогам. Практикую висівати насіння сої там, де після збирання картоплі висівав гірчицю сорту Кароліна, що є відмінним сидератом. За таких умов ефект часто буває значним — соя виростає на півтора, а то й більше метра, а на стеблі зав’язується до 100 бобів.
Навесні зораний на зяб грунт культивую. Висаджую сою вручну, під сапку, кожну зернину — через 3 см. На погонному метрі, таким чином, виходить по 30-33 насінини. Ширина міжрядь — 45 см. Сівбу здійснюю на початку травня, коли грунт на глибині 10 см прогріється до 12°С. Насіння загортаю на глибину 2,5 см, у достатньо зволожений і прогрітий грунт. Далі сходи двічі просапую, адже соя, як ніяка інша культура, потерпає від забур’яненості. Згодом вона своїм листям закриває бур’яни і не дає їм можливості виснажувати землю, відбирати у неї вологу.
До мене часто звертаються із запитанням: який найоптимальніший період збирання врожаю? Відповідь проста — коли у рослин пожовкне й обпаде листя, а насінини достигнуть. Переважно це відбувається наприкінці вересня, залежно від сорту та особливостей літа й осені. Збираю вручну — косою чи серпом. Обмолочую палицями, розстеливши сою на ряднах.
— Окрім харчових властивостей, які ще є особливості цієї культури?
— У народі сою небезпідставно вважають природною фабрикою продовольства, ліків і кормів. Фахівці стверджують, що в її насінні міститься 38-42% білка (це найбільше серед олійних культур), 18-28% жиру, 25-30% вуглеводів, вітаміни та мінеральні речовини. Її використовують і в процесі виготовлення більш як тисячі харчових, медичних, кормових, технічних виробів. Вчені доводять, що споживання сої забезпечує профілактику і лікування раку, серцево-судинних захворювань, діабету, шлункових розладів, алергії, хвороб шкіри, сприяє покращенню здоров’я взагалі і віддаляє старість зокрема.
Проте для мене і моєї сім’ї головне — приготування соєвих страв, вони смачні й поживні. Споживаємо їх постійно, особливо котлети та млинці. Дуже корисною є також соєва кава. Особисто для мене важлива й така обставина: тривалий час я хворію діабетом, тому вживання соєвих страв та соєвої кави позитивно впливає на моє самопочуття.
І все ж культура, про яку йдеться, має й інші корисні властивості. Вона — чудовий попередник у городній сівозміні. Завдяки діяльності бульбочкових бактерій на коріннях соя збагачує грунт азотом — кілограм азоту на сотку землі. Вона залишає грунт у пухкому розпушеному стані, поліпшує його фізичні та хімічні властивості, а також азотний баланс.
— Відомо, що ви, Василю Гнатовичу, стали послідовним і активним популяризатором сої. Як Вам це вдається?
— Я використовую для цього щонайменшу можливість. Надбавши певний досвід, хочу, щоб ним скористалися й інші городники, особливо початківці. Користуюсь наданою мені можливістю виступати з даної тематики по обласному телебаченню та радіо. Тож маю тепер друзів-однодумців по всій Україні. До мене часто звертаються люди за порадою, з проханням допомогти у придбанні насіння сої, поділитися рецептами виготовлення смачних страв. Я допомагаю людям, чим можу. Використовую також першу-ліпшу можливість пропагувати сою на різних виставках-ярмарках, у яких регулярно беру участь, на семінарах садівників-городників, на святі газети та в інших заходах.
— Тож, можливо, наведете сьогодні сімейний рецепт приготування соєвих котлет та кави і для багатьох наших відвідувачі.
— Будь ласка. Завчасно підготуйте 2 склянки сої, 2 великі цибулини, 2 яйця, мелений перець, борошно. Сою треба замочувати на 10-12 годин, потім варити 2 години і разом із сирою цибулею пропустити через м’ясорубку. Додати яйця, жменю борошна, соду, сіль та перець за смаком. Смажити на сковороді, як і м’ясні котлети. На сім’ю вказаної порції може вистачити на декілька днів. Для приготування кави, сою слід підсмажити на сковорідці і перемолоти на кавомолці. Тож вирощуйте сою і їжте на здоров’я!
— Нарешті, звідкіля прийшов до нас отой феномен, навколо якого наша сьогоднішня бесіда? Заодно і розкажіть про розвиток соярства у нашому регіоні.
— Соя, як відомо, походить з Китаю. Поміж китайців побутує така приказка: хто їсть суп з овочів та соєвого рису, той створює благополуччя. А ще в цій країні сою називають «китайською коровою», бо вона є замінником коров’ячого молока. На Україні сою висівають уже в 20 областях, крім північної зони. На Вінниччині ця культура культивується практично в усіх районах — від південного Ямпільського до північного Козятинського. 26 останніх років сою вирощують у дослідному господарстві «Бохоницьке» Інституту кормів, де проводяться випробування 45 сортів. Тут виведені та занесені до Реєстру сортів рослин України такі нові сорти, як Краса Поділля, Подільська-1, Подільська-416, Золотиста, Чернятка, Артеміда — всього 15 сортів, котрі забезпечують до 40 центнерів зерна з гектара. Над цією проблемою плідно працюють колишні учні академіка А.Бабича: директор інституту, доктор сільськогосподарських наук, професор Василь Петриченко, кандидати наук Сергій Колісник, Василь Бугайов, Степан Антонів, Сергій Іванюк та інші наукові працівники.
Насамкінець хочу підкреслити, що останніми роками багато людей стали власниками землі і господарями на ній. Тож не зайвим було б висівати якомога більше сої — для себе та домашніх тварин. Адже ця культура — воістину безцінний дар природи, тож гріх його не використати для здоров’я і довголіття.
