У своєму приватному господарстві я уже понад десять років тримаю корову голштино-фризької породи червоно-рябої масті. Тварина спокійного норову, жива маса її близько 600 кг.
Основна перевага голштино-фризької породи — її висока молочна продуктивність, яка поєднується з дуже доброю пристосованістю до зовнішніх умов. Корова має високу адаптаційну здатність до різних кліматичних зон.
За належного утримання та годування Красуля щорічно дає нашій сім’ї близько 6000 кг молока жирністю 4,5%.
Декілька років поспіль корова народжувала нам бичків. А в минулому році, коли вона затільніла, ми чомусь були впевнені, що наша Красуля народить теличку, яку ми хотіли залишити і виростити з неї корову. І тому для нормального перебігу тільності створили їй найкращі умови годування та догляду. Пам’ятаючи, що повноцінне годування тільних корів позначається на їхній майбутній продуктивності, а також на якості та здоров’ї приплоду. І ось настав час пологів, під час яких корова втратила багато сил, щоб виштовхнути із себе плід. Пологи відбувалися важко і потребували допомоги. Мені довелося обережно підтягувати плід за передні ніжки під час перейм. Загальними зусиллями корова розтелилася. На світ з’явилася гарна чорно-ряба теличка масою близько 40 кг. Уся сім’я була задоволена таким перебігом подій. Через півгодини новонароджена із задоволенням випила першу порцію молозива. За її гарну масть ми дали їй кличку Красуня.
Через добу після розтелу, спостерігаючи за коровою, я помітив, що у неї немає жуйки, вона збентежилася, переступає з ноги на ногу, хрипко мукає. Через кілька хвилин Красуля впала на підлогу, закинула голову на бік, ноги судомно витягнулися, температура тіла понизилася. Шкіра і вуха стали холодними на дотик, носове дзеркало сухе і холодне.
Я розгубився, не знав, що робити. Лікаря ветеринарної медицини у селі немає. А у корови через декілька хвилин могла настати смерть. І тут я пригадав свого колегу по роботі Григорія Петровича Набоку, який після кількох десятків років праці в обласному управлінні ветеринарної медицини був уже на пенсії і проживав у сусідньому селі.
Сам я залишився пильнувати біля корови, а жінку, на машині, відправив по Григорія Петровича. Відшукали його на пасовищі, де він пас своїх восьмеро кіз. Після виходу на пенсію, він став вирощувати кіз. І щоденно, до столу мав відро свіжого козячого молока. Від вживання цього молока, незважаючи на свої 65 років, він жвавий, енергійний чоловік із рум’янцем на обличчі.
Вислухавши мою дружину, дійшов висновку, що корові загрожує загибель і, не гаючи часу, через декілька хвилин був уже біля Красулі. Просто з порога, привітавшись, негайно попросив у мене невеликого цвяха і склянку горілки. Я здивувався. Але знайшов усе, що він просив. Продезінфікувавши цвях у горілці, він розпочав ним проколювати корову в ділянці задніх ніг та спини. Вона не реагувала на подразнення. Встановив діагноз — післяродовий парез.
Григорій Петрович сказав мені: якщо негайно не діяти, то корова через декілька годин може загинути. Найдієвішим і простим методом лікування є введення повітря через дійки у вим’я за допомогою спеціального приладу Еверса. Але приладу у нас не було. Необхідно щонайшвидше відшукати звичайний велосипедний насос і викрутити ніпель із шини, — сказав Григорій Петрович.
Корову перевернули на бік, звільнили вим’я, щоб до нього був вільний доступ, здоїли на долівку молоко, дійки обтерли ватним тампоном, змоченим у горілці. Через оброблений горілкою ніпель у всі чотири дійки по черзі ввели насосом повітря, після чого кінці дійок перев’язали нещільно бинтом. Корову ретельно розтерли солом’яними джгутами, змоченими у горілці і вкрили мішковиною.
Для поліпшення самопочуття необхідно було ввести внутрішньовенно глюкозу. Із підручного матеріалу змайстрували прилад для введення глюкози. Для цього знадобилася дволітрова поліетиленова пляшка з-під мінеральної води, медична голка від 20 мл одноразового шприца та шматок поліетиленового шланга. Прилад продезінфікували декілька разів горілкою, заповнили глюкозою і без ускладнень ввели її корові.
Через годину самопочуття корови поліпшилося. Дихання стало рівним, розпочалося виділення калових мас і сечі. Дійки розв’язали і із вимені здоїли молоко разом із повітрям. А ще через кілька годин Красуля встала сама і почала їсти. Минув час і корова повністю відновила свою продуктивність.
З часом ми вже стали забувати всі ті події, що сталися із Красулею. Але вся наша сім’я з великою подякою згадує Григорія Петровича Набоку, який і на пенсії не втратив фаху лікаря ветеринарної медицини і в таких умовах врятував життя нашої корови. І тут на думку спадає старе прислів’я — «Старий віл борозни не зіпсує».
О.Лашко
