Розводити бджіл — проста але відповідальна справа

Спеціальна література повідомляє, що наприкінці 17-го століття загальна кількість бджолиних сімей в селянських господарствах на Русі доходила до 50000000. При порівнянні з нинішніми 3.5 мільйонами ця цифра представляється вельми значною, особливо якщо врахувати зростання населення. Так що мед наші предки їли, як кажуть, від пуза, та ще на експорт вистачало. І любов до меду та інших бджолиних продуктів була така висока, що людей не зупиняла відсутність виробництв, «на потоці» які виготовляли вулики, і який-небудь, навіть не настільки численної як зараз, наукової літератури з «розведення бджіл».

Ну, з предками зрозуміло. А ми? З нами що трапилося? Може, мед розлюбили, або цукор став ближче і миліше нашому серцю і шлунку, ніж природний нектар? Аж ніяк. Хороший, справжній мед і нині користується величезною популярністю у наших співвітчизників, та тільки на столі його побачиш не так вже й часто. З повсякденного продукту, який колись важили не інакше як пудами, мед перетворився в переважній більшості сімей на делікатес, який з шафки дістають по святах та з нагоди хвороби, в чай додати. А на столі, де колись постійно красувалася велика миска меду, та різних фруктів, цим же медом залитих, нині височіє величезна гора продукції хімічного виробництва, чомусь іменованого кондитерськими виробами.

Так у чому ж справа? Що заважає нам пити чай з медом і ставати більш здоровими день у день, споживаючи найцінніший, найдосконаліший і самий унікальний продукт, створений природою? Адже мед і перга — просто джерело корисних речовин, зібраних по крапельці з мільйонів квіток нашими маленькими трудівницями, і не просто зібраних, але й упакованих в найкращому вигляді? Просто загадка!

Кажуть, що медоносна база нині зовсім не та, що двісті років тому. Вирубані ліси, заорані під монокультури поля, хімія, асфальт, бетон. Так це так. Але якщо взяти, наприклад, нашу середню смугу, то і в нинішніх умовах кількість бджолосімей можна було б збільшити в сотню разів, якщо не більше. Хочеться, за звичкою, сказати «без шкоди для природи», але по відношенню до бджіл це звучить безглуздо — бджоли ДОПОМАГАЮТЬ природі. У цьому ще одна їх дивна властивість. Природа ПОТРЕБУЄ бджіл, вони — обов’язкова її частина.

Вся справа в тому, що наші найближчі предки зробили, як видається, дуже велику помилку, віддавши розведення бджіл на відкуп фахівцям. Фахівці завели великі пасіки, стандартизували і запустили в масове виробництво вулики, написали купу книжок і створили цілу науку, остаточно розполохавши ентузіастів. Держава наша теж доклала до цього процесу свою важку руку, зігнавши селян з насиджених місць в колгоспи, на радянські будівництва і в табори, і ось наукове розведення бджіл попрямувало по країні впевненою ходою, ударними темпами знижуючи кількість бджолиних сімей на душу населення. І до чого ми прийшли? До подання про те, що перед тим, як завести бджіл, років десять треба вчитися у фахівців, що пасіка — це щоденна, важка робота, що бджіл потрібно купувати тільки породистих, зі спеціального розплідника, а місцеві не годяться, що істоти вони дуже хворобливі і потребують постійного лікування.

А чи так це насправді? Це — питання серйозне, і давайте в ньому розберемося. А для початку визначимося в термінах, тим більше що в даному випадку вони дивним чином відповідають смислу.

Так ось. Хто такий бджоляр? Очевидно той, хто бджіл розводить. Тобто визначає всі сторони їхнього життя: коли і куди летіти за медом, як будувати гніздо, коли роїтися і так далі. А це дійсно важка робота. Абсолютно необхідно постійно лазити в гніздо, вирізати маточники, тиснути трутнів, обприскувати стільники ліками. По іншому ніяк. Бджоли адже можуть зробити що-небудь неправильно: почати роїтися в самий медозбір або, вкінець обледащівши, просто перестати працювати. А для того, щоб підвищити «удої», існує маса способів: зміна маток, посилення слабких сімей, штучна система розведення бджіл і так далі.

Роїння, як природний процес розмноження бджіл, фахівців давно вже не влаштовує. Йому на зміну прийшли поділ сімей, відводки, штучне запліднення маток. Спроба розібратися в цьому може увергнути в смуток навіть найзапекліших ентузіастів, і надовго, якщо не назавжди, відбити бажання заводити пасіку.

А як же люди справлялися з цією справою в стародавні часи? Адже бджіл тримала практично кожна селянська родина! Не тримав бджіл хіба що зовсім вже ледачий або безрукий, а таких, мабуть, було зовсім небагато. А інакше звідки такі гігантські цифри по виробництву меду і воску і за кількістю в князівських да монастирських комор?

Так справа якраз в тому, що бджіл тримали, а не водили! Усе вкрай просто! Адже найкраща форма відносин в природі це СИМБІОЗ, тобто ти живеш своїм життям, а я своїм, і ми один одному не заважаємо, а по можливості допомагаємо. У випадку з бджолами цей принцип діє так: людина будує хороше, сухе і тепле гніздо і охороняє бджолину сім’ю від численних ворогів — ведмедів та ін., особливо в зимовий час, коли мешканці вулика абсолютно беззахисні. І, піклуючись про бджіл таким чином, людина отримує моральне право вилучити надлишки (і тільки надлишки!) для свого вживання. Ні про яке втручанні в життя бджолиної сім’ї не могло бути й мови! Бджоли — дивовижні, найрозумніші істоти, які вміють впоратися з будь-яким, навіть і творчим завданням, тобто вимагає не просто автоматизму, але і роздумів. Докази — в тих же книгах по бджільництву.

Отже, найперший і найважливіший принцип — тримати бджіл, а не розводити! Інші докази — нижче. Але спочатку — невеличкий відступ. Я виступаю проти системи розведення бджіл, але, зрозуміло, не проти самих бджолярів! У переважній більшості своїй це приємні, симпатичні люди. Вони думають і шукають, але тільки в рамках тієї ж системи. Вони звикли працювати саме таким чином, у них десятки і сотні вуликів, вони з цього живуть і просто не здатні різко змінити весь підхід. Це трудяги, які зуміли вистояти і врятувати бджіл для нас — спасибі їм за це. При цьому, як мені здається, і вони відчувають, що треба міняти підхід, причому в глобальному плані, думають про це і завжди з радістю діляться своїм досвідом. Але завдання у нас дещо відрізняються — я бачу в майбутньому не окремі великі пасіки, а кілька вуликів на кожній дільниці, у кожного дачного будиночка і у престижного котеджу, адже, як стверджують самі бджолярі (до чого ж мені не подобається це слово!) самий кращий сорт меду — СВІЙ мед!

Завдання

• Навчитися тримати бджіл з мінімальним втручанням у їхнє життя (я це роблю два рази на рік — навесні і восени, причому не сильно);
• Зробити утримання бджіл справою легкою і приємною, доступною і привабливою для кожного власника ділянки землі;
• Шукати і поширювати легкі і доступні для всіх системи утримання бджіл;
• Створювати і просувати відповідні конструкції вуликів.

Саме про таку конструкції вулика і про таку систему піде мова. Але спочатку постараємося зрозуміти, які принципи повинні лежати в основі правильної роботи з бджолами, і в чому їхня розбіжність з традиційною наукою з розведення бджіл.

Основні принципи роботи з бджолами

1. Ні в якому разі, ні за яких обставин не підгодовувати бджіл цукром. Чому? Мед, на відміну від цукру, містить масу речовин, необхідних для розвитку і життєдіяльності бджіл (вітаміни, мікроелементи та ін.). На цукровому раціоні бджоли сильно слабшають, і, найголовніше, вирощують нездорове потомство. Звідси хвороби та інші проблеми. (Спробуйте людину годувати, наприклад, одним крохмалем!). Це написано у всіх книгах по бджільництву. І там же пишеться, що перед зимівлею можна безболісно дві третини запасів меду міняти на цукор! А для весняного підживлення рекомендується готувати підгодівлю, яка так само містить дві третини цукрової пудри. І це в період закладки і вигодовування першого весняного потомства! Та й взагалі незрозуміло, навіщо навесні лазити у вулик. «Просунуті» бджолярі, а таких зараз чимало, пропонують завжди тримати у вулику 10-15 кілограмів запасного мед, тобто на зиму залишати 8-10, а 25 кілограмів. Але справа в тому, що в традиційному лежаку стільки просто не поміщається, зимівля йде зазвичай на 8 рамках! А це означає, що конструкцію потрібно змінювати!

2. Не втручатися в життя бджіл без крайньої необхідності. Всякий раз, оглядаючи гніздо, витягуючи і переставляючи рамки, опалюючи бджіл димом, ми завдаємо їм величезні незручності. Після цих процедур наші вихованці стають вкрай недружніми, починають жалити всіх підряд і прагнути до роїння (реакція абсолютно зрозуміла — змитися скоріше з того місця, де тебе постійно дістають). У відповідь бджолярі починають ще частіше заглядати в гніздо, вирізати маточники і ще більш активно користуватися димарем.

3. Забирати мед тільки один раз — восени. Для нашої широти (Київська область) це кінець серпня — початок вересня. Постійна відкачка протягом усього літа дратує бджіл і не дає меду дозріти.

4. Розмножувати бджіл тільки природним шляхом — через роїння. Всі штучні методи (відводки, ділення сім’ї тощо) ведуть до деградації і хвороб.

5. На зиму залишати меду з надлишком, не скупитися. Про це ми вже говорили. Якщо молода сім’я не встигла до зими набрати запас — додати пару рамок з сильного вулика.

6. Забезпечити бджолину сім’ю хорошим, теплим, стаціонарним житлом. Не тягати з місця на місце, зайвий раз не турбувати, дати їй (сім’ї) можливість жити спокійним, розміреним життям. І вона відповість вам вдячністю!

Яким повинен бути вулик

Природна висота бджолиних стільників в природі близько 50 сантиметрів. Восени бджоли збираються в клуб діаметром 20 — 30 сантиметрів (залежно від сили сім’ї) на нижній, порожній частині стільників, залишаючи зверху запас меду на зиму, а з боків — меду і перги на весну. Взимку клуб потихеньку пересувається вгору, їсть мед, а з весни — вниз, засіваючи порожні клітинки розплодом. Це нормальний життєвий цикл.

При цьому, як не дивно, висота стандартної рамки, самої у нас поширеною, чомусь 30 сантиметрів. Єдине зрозуміле пояснення цієї дивної обставини, яке я чув, це те, що вулик Дадана винайдений був для центральної Європи, де зими з нашими просто не порівняти ні за тривалістю, ні за температурами. Там цієї висоти повинно вистачати, а у нас вже до лютого бджоли обтикатимуться в стелю і ризикують залишитися без їжі. У цей час бджоляр повинен відкрити кришку і покласти на рамки ту саму їжу, що містить найчастіше один цукор. На цій їжі бджоли і виводять свій перший, найважливіший, розплід.

Сподіваюся, вам вже стало зрозуміло, чому у своєму вулику висоту рамочки я зробив 460 міліметрів. Це зручно — дві рамочки по 230. Висока рамка забезпечує гарантію успішної і природної зимівлі і знімає необхідність заглядати у вулик до початку травня.

Друге, дуже важливе питання. Як розширювати гніздо? Бджоли завжди починають облаштовувати свій будиночок з самого верху, прикріплюючи стільники до стелі і відтягуючи вниз. Ставлячи зверху корпус і магазини, традиційні бджолярі по суті перевертають догори дном все бджолине житло. На відновлення його конструкції і теплового режиму йде маса часу і сил, і бджоли навряд чи від цього стають спокійнішими і доброзичливішими. У багатокорпусному вулику взагалі радять міняти нижній і верхній корпус місцями і врозріз між ними вставляти корпус з вощиною. Хіба це не варварство? Уявіть, що ваш будинок ріжуть на блоки і ставлять їх один на одного, і так раз в два — три тижні!

Набагато розумніше і гуманніше підставляти корпус знизу, поступово збільшуючи висоту вулика протягом літа. Такі системи є, але вони пов’язані з чималими технічними труднощами — піднімати і опускати точно вниз 100-150 кілограмів не так вже просто.

Я у своєму вулику вибрав розширення убік, як в лежаку. Це легко і просто — відкинув на петлях кришку і підставив рамочки, попередньо відсунувши перегородку. Бджоли абсолютно не турбуються і охоче заселяють додані рамки, тепловий режим не порушується, структура гнізда зберігається. Щоб зробити процедуру ще природніше, припасена маленька хитрість: перегородка не доходить сантиметр до дна, а за нею, зовні від гнізда, вже стоять рамочки із сушею й вощиною. Бджоли не мерзнуть у великому гнізді завдяки перегородці, але при цьому заздалегідь знають, що є перспектива на розширення житлової площі. А я не боюся спізнитися з розширенням гнізда: стане тісно — почнуть переходити на стільники, розташовані за перегородкою.

Товщина стінок — 45 міліметрів плюс вагонка і плюс повітряний прошарок між ними 5-8 міліметрів. Разом 70 мм. Це — для тепла і щоб стінки дихали і були довговічніше. Днище — щит 45 товщиною, кришка вулика — 80 мм з утеплювачем. На ній змонтовано дах «будиночком», щоб вентиляція була, щоб звіси були великі і стінки мокли не так сильно. Та пофарбуємо, і наличники спорудимо — і вулик радує око, як предмет садового дизайну. А якщо таких симпатичних будиночків десяток — краса, та й годі!

Отже, в результаті виходить лежак на високу рамку. Внутрішній розмір 450х940х500 (остання цифра — висота). Розрахований на 25 рамок 435х460. Ширину я взяв стандартну, висоту, як уже говорилося, як дві рамки багатокорпусних плюс магазинна.

Вулик — лежак на високу рамку

Нічого особливого, як ви вже зрозуміли, в ньому немає. Просто це зручний, зрозумілий, абсолютно логічний вулик. Є деякі тонкощі у виготовленні, але не такі вже великі.

Вулик вельми громіздкий, важкий і дорогий, але вигляд ділянки не псує, а навпаки прикрашає. Його можна прикрасити різноманітними архітектурними деталями і поставити на чільне місце. Бджоли, яких абсолютно не турбують, стають дуже мирними і нікого, як правило, не турбують. Минулого літа у нас була знімальна група з Калузького телебачення, і оператор знімав наших бджіл на величезну професійну камеру, розташувавшись сантиметрах в тридцяти від льотка, і ніяк не міг зрозуміти, чому його не з’їдають тут же разом з камерою. Тим більше що навколо був ще десяток таких же вуликів.

У вулика немає ні додаткових корпусів, ні магазинів. Добротно зроблений і один раз встановлений, він буде служити десятиліття. Потрібно тільки місце для зимового зберігання зайвих рамочок з сушею (так називаються відкачані від меду стільники), але на крайній випадок можна тримати їх взимку і в самому вулику, за перегородкою.

Вулик ідеально годиться тим, хто хоче тримати бджіл, докладаючи мінімум зусиль і отримуючи максимум задоволення просто від їх присутності. Але це можливо тільки за умови дотримання принципів, викладених вище, тобто при відмові від насильницького ставлення до бджолиної сім’ї, і при повазі до неї, як до окремої, дуже високо розвинутої сутності. А з цим якраз основна проблема у сучасного бджоляра.

Так уже в нас повелося, що ми ставимося до лісу, як до джерела деревини, до землі як до орного полю, а до бджіл як до джерела меду. Це відношення вже привело нас в повний глухий кут, а далі вже нікуди. Я рекомендую тримати бджіл заради самих бджіл, оточити їх турботою, вникаючи в їхні потреби і радіючи тому, що вони у вас є. Можна годинами стояти у льотка і спостерігати за цими дивовижними і гармонійними істотами, отримуючи від цього радість і енергію. А про мед не турбуйтеся — надлишок буде, і ваші труди окупляться сторицею!

Як я тримаю бджіл у лежаку на високу рамку

Сильна сім’я зимує на 7-8 високих рамках, слабка — на 4-5-ти. Рамки відокремлені від решти простору вулика теплою рухомою перегородкою. Щілину під перегородкою (сантиметр, як уже говорилося) на зиму заткнута ганчірочкою. Коли зацвіли перші медоноси, і пішов ранній збір, ганчірку прибираємо, перегородку відсуваємо і врозріз між гніздовими рамками ставимо 2-4 рамочки з вощиною, залежно від сили сім’ї. Всі гніздові рамочки оглядаємо (можна робити це, не виймаючи їх з вулика — бджоли цієї процедури не люблять), і найтемніші з них переставляємо ближче до внутрішньої сторони вулика (тут вже доводиться виймати). Тобто в гніздовий частині залишаються світлі стільники упереміш з вощиною, а темні — зовні. Далі можна поставити пару вощини і знову перегородку. Темні стільники будуть поступово переміщатися все далі на північ, поки не відбракує повністю. Вся ця процедура забезпечує ротацію стільників у вулику, що абсолютно необхідно для бджолиного здоров’я. Можна при цьому почистити денце, а можна цього не робити — бджоли почистять самі.

Далі, протягом літа, я періодично заглядаю у вулик (кришка на петлях — відкидається без зусиль) і, при необхідності, підставляю збоку вощину або сушу. Це — хвилинна справа. Якщо лінь цим займатися чи немає можливості — можна при першому весняному огляді прибрати зовсім перегородку і заповнити весь вулик рамочками, і до осені взагалі до нього не підходити.

Бджоли, як правило, збираються на зимівлю, притискаючись до південної стіночці вулика, а надлишки меду складають у північній частині. Тобто в південній частині вулика ми маємо готове, підготовлене самими бджолами місце для зимівлі. Мед і перга розкладені у відповідному місці і порядку, потрібно тільки перевірити, чи в достатній кількості. Про це вже була мова, це той самий випадок, коли бджоли потребують нашої турботи. Отже, нам залишається забрати «зайві» рамки на відкачування, а гніздову частину піджати перегородкою, утепливши її по можливості додатковою подушкою і заткнувши нижню щілину.

Насправді, є ще деяка кількість деталей і тонкощів, але це вже матеріал для окремої статті.

Успішного Вам сумісного життя з вашими бджілками!

Лазутін Федір