Якось у січні після невдалого полювання завітали до Андрія Яковича Савкова — лісника, що мешкав за 8-10 км від райцентру. Гостинний господар накрив стола, а дружина, крім іншого, подала тушковану в сметані молоду картоплю, посипану зеленню кропу.
Теплиці в лісника не було. У погребі, якщо й проросте картопля і утворяться отруйні бульбочки, їх не можна згодовувати навіть худобі чи свиням. А на запитання: як і звідки в січні молода картопля, господарі уникли прямої відповіді.
Не інакше, — подумав я, — бульби консервовані. Отож влітку, як тільки з’явилася молода картопля, закрутив для проби кілька банок: у підсоленій воді, відварену й стерилізовану, просто засипану сіллю, законсервовану з додаванням аскорбінової кислоти. Але нічого путнього з того не вийшло. А коли якось зустрів Андрія Яковича і розповів йому про ті невдалі спроби, він відкрив свій секрет:
«Картопля та свіжа, не консервована й не засолена. Вона виросла і зберігалася в землі на городі, під снігом, словом, там, де росла. А вибирали її в міру потреби, коли свято чи гості в хаті.
Спершу у мене на городі росли редиска, цибуля і кріп на зелень, горошок та інші ранні овочеві культури. Десь до 15—20 липня площа звільнилася. Землю перекопали, а коли вона трохи осіла, посадили картоплю. До кінця вересня бульби були, як куряче яйце, але не всі, багато дрібних. Особливого потягу до молодої картоплі, коли вдосталь щойно викопаної, не було. Зварила дружина раз-другий, а тоді вирішили приберегти на зиму. Наприкінці жовтня скосив на високому зрізі бадилля, замульчував ділянку сухим обпалим листям, зверху шаром свіжого кінського гною, потім — соломою, а тоді присипав землею. Невдовзі випав сніг.
Перед Новим роком відкрив і викопав один рядок. З 15 гнізд вибрав два відра молодої картоплі. Частину використали в їжу, а на друге відро нагодилися гості, ви у тому числі. Якщо сподобалася, посадіть і вкрийте на зиму картоплю на своєму городі».
Так я і зробив. Правда, грядка була невелика — 20 гнізд. Та й свіжого кінського гною не вдалося дістати, а шкода, бо він розігрівається і дає тепло. Тож стелив дещо більше соломи і товщий шар землі — до 10 см. І хоч зима була морозною, картопля збереглася добре. На Новий рік і Різдвяні свята поласували молодими бульбами, не гіршими, ніж у лісника.
Мушу зізнатись: у гніздах траплялося багато (майже половина) підгнилих бульб. Та інакше й не могло бути. Мабуть, це сталося тому, що восени безперервно йшли дощі, похолодало, отож марно було сподіватися, що земля просохне. Довелося вкривати грядку мокрою землею.
Зате через два-три роки, коли осінь видалася погожою (а післяжнивну грядку картоплі я засаджував щороку), молода картопля, вкрита на зиму, до речі, теж без кінського гною, збереглася добре. Пошкодженої не було, за винятком двох гнізд, де її погризли миші.
Однак слід зауважити таке. Якщо перший раз я накопав з грядки справді молоду картоплю, з якої легко зчищалася тоненька шкірка, то в другому випадку бульби були вже дещо старуваті. Та й смак не той, хоч сорт один — американка.
Очевидно, вплинули погодні умови, тобто сумарна кількість теплих днів, коли картопля активно росла і достигала. Під сніг вона увійшла практично стиглою. Отож, якщо хочете поласувати взимку молодою картоплею, слід дещо змістити строки підзимового садіння.
Я розповів про експеримент з сортами пізнього строку достигання. Ранні сорти картоплі тоді, у 60-х роках, були рідкістю. Мабуть, садити їх треба ще пізніше. Та це, власне, неважко вирахувати й перевірити на окремих невеликих грядках. Потрібне лише бажання. Тоді зможете подати до новорічного столу молоду, тушковану в сметані, посипану зеленню смачну картоплю.
Г.А. Скоряк, м. Вінниця
