Які сорти картоплі краще для вирощування в Україні

Якось на лекції з городництва один із слухачів запитав у лектора, чому українські вчені проти поширення зарубіжних сортів картоплі, адже на його городі голландські сорти дають вищі врожаї. Тож спробуємо розібратися у цій проблемі.

З середини 90-х років стрімко зростає в Реєстрі сортів рослин України частка голландських сортів, які нині становлять вже майже половину від українських. Може, це й непогано, хоча, скажімо, у США вирощують переважно власні сорти, незважаючи на те, що середня врожайність картоплі там нижча, ніж у Голландії. Невже американці не вміють рахувати гроші і не усвідомлюють власної вигоди? Навряд чи. Тож давайте ближче познайомимося з явищем, що має назву Голландська картопля.

Голландські сорти картоплі — переваги та недоліки

Приблизно такі самі врожаї картоплі, як у Голландії (450 ц/га), одержують у Швейцарії, Бельгії, окремих районах Данії, Швеції, Німеччини, Англії. Але в Голландії картопля — провідна культура, яка займає чверть орних земель. Чому ж так багато, значно більше від власних потреб, вирощують бульб у цій маленькій країні? Помірні літні температури, довгий світловий день із ще досить яскравим сонцем, підвищена вологість повітря, достатня вологість грунту, рівномірні опади під час бульбоутворення — все це створює чудові умови для вирощування високих урожаїв цієї культури. А «супертехнологія» тут ні до чого. Хоча було б несправедливо не відзначити високу організованість у проведенні всіх агротехнічних заходів, зручну техніку, ідеальні сховища-холодильники, широкий вибір добрив та засобів захисту рослин. Того ж колорадського жука внаслідок постійної, добре спланованої боротьби в рамках країни тамтешні фермери вивели майже повністю. Раціональні голландці давно підрахували, що торгівля насінням — справа перспективна і прибуткова. Тим паче, що всі ті умови, які сприяють зростанню урожайності бульб, одночасно забезпечують високу якість садивного матеріалу. Отже, придбавши фірмове насіння, можна отримати високий урожай картоплі. При цьому спостерігається явище, що має назву Екологічний сплеск урожайності.

Вплив зміни географічних умов вирощування картоплі на її врожайність

Вченими підмічено, що зміна географічних умов вирощування картоплі призводить до помітного (на 20-30%) збільшення її врожайності, але тільки у перший-другий рік, надалі вона знижується до рівня, властивого цьому сорту. Особливо значним буває цей сплеск, коли сорт не тільки завозиться якомога далі від місця його виведення, але й потрапляє у кращі грунтово-кліматичні умови.

Наприклад, максимальна врожайність сорту Бородянська рожева на місцевих ділянках не перевищує 600 ц/га, а на Півдні Сибіру у перший рік випробувань він дав 1060 ц/га. Але хіба це реальна врожайність сорту? Навіщо ж тоді робити поспішні висновки про переваги зарубіжних сортів? Тим більше, що для картоплі актуальною є проблема стабілізації врожайності, тобто проблема виродження картоплі.

Річ у тім, що чим південніше від Голландії, розташованої на широті Мінська, вирощують голландські сорти, тим гірші для них умови (за винятком гірських масивів), тим швидше вони вироджуються, отже, необхідно їх оновлювати, знову і знову купуючи садивний матеріал. Між абсолютно здоровим насінням і повністю виродженим існує широкий перехідний діапазон. В якому місці цього діапазону розташовані бульби, що порівнюються за продуктивністю? Не знаючи відповіді на це питання, не можна вести мову про об’єктивну оцінку того чи іншого сорту. Не певен, що згаданий вище городник використовував високоякісний вітчизняний садивний матеріал. З власної практики зазначу, що багато українських сортів не гірші, а деякі навіть кращі за голландські.

Проблеми селекції картоплі

Щоб зрозуміти, чому наші науковці не вважають сортами виведені ними окремі гібриди, продуктивність яких на 40-60% вища від кращих національних стандартів картоплі, давайте розглянемо проблеми селекції картоплі.

На що звертає увагу покупець, збираючись придбати картоплю? Щоб товар був гарний, мав досконалу форму, певний розмір бульб, глибину вічок, колір. Не враховувати це селекціонери країн з ринковою економікою не можуть, адже їхня селекція орієнтована не стільки на власні потреби, скільки на продаж. А є ще й якісні ознаки — смак, вміст крохмалю, протеїну, вітамінів, нетемніючий м’якуш, рівень накопичення нітратів тощо. Тож лише господарських селекційних ознак, кількісних і якісних, набирається більше 10. Додамо сюди ще ознаки стійкості до хвороб, яких також має бути не менше 15. Таким чином, у селекційному процесі слід контролювати 25~35 показників і врожайність — лише один з них. А це надзвичайно складно. Без певних компромісів не обійтися. При цьому селекціонер не може не враховувати національний менталітет. Навіщо мешканцю високорозвинутої країни, який має можливість щодня їсти м’ясо, рибу, птицю тощо, ще й висококалорійна картопля? Тому більшість голландських сортів мають середню й низьку крохмалистість, на рівні 10 — 14%. Хоча є й винятки, наприклад сорти Прод’юсент, Леді Розетта, Дезіре. На смак голландська картопля непогана, але й не відмінна.

Доводилося чути, що голландські сорти не стійкі до карантинних хвороб. Це не так. Фермери Голландії не можуть дозволити собі ризик залишитися на кілька років без картоплі. Крім неракостійкого Ван Гога та лічених старих сортів, більшість голландського сортименту стійка не тільки до раку, а й до картопляної нематоди. І це дуже актуально, насамперед для зони Полісся, де через недбалість зростає кількість ділянок, уражених нематодою. Водночас частка українських сортів, імунних до цієї хвороби, поки що залишається обмеженою.

Досить прискіпливо підходять голландські селекціонери до проблеми збереження врожаю, їхні бульби в цілому стійкі до бактеріальних гнилей та грибкових хвороб, зокрема фітофтори, тоді як стійкість картопляного бадилля до фітофтори у полі, за незначним винятком (наприклад, Дезіре), помітно нижча, ніж в українських сортів. Кардинально вирішити проблему стійкості листків картоплі до цього грибка ще нікому не вдалося. А раз так, навіщо вибраковувати врожайні, але нестійкі форми, коли є можливість захистити картоплю хімічними засобами за допомогою досконалої техніки? Такий підхід добре спрацьовує в Голландії, де спеціальні служби стежать за станом рослин й інформують фермерів про строки обробок фунгіцидами, кількість яких коливається від 4-5 до 8-10. Коли ж під час епіфітотії з обробками запізнюються, може статися так, як в одному з підмосковних радгоспів. На одному з голландських сортів фітофторна пляма в 3 квадратних метри за ніч розрослася до 5 га, а ще через добу — до 20 га.

Під час виведення сортів у Голландії поширена практика об’єднання наукових розробок на передселекційному етапі з широким залученням безпосередньо до селекції кваліфікованих фермерів. За такого підходу виведені в комфортних умовах сорти мають високу стійкість, але вона орієнтована лише на якусь одну расу патогена. І коли така картопля потрапляє в жорсткі, некомфортні для неї умови, збудники хвороб швидко „проривають оборону» рослини в слабких місцях. Крім того, в умовах України рослини голландських сортів не раціонально багато випаровують вологи. Лише окремі з них, наприклад Дезіре, Мона Ліза, відносно непогано витримують посуху й інші негаразди.

Восени 1995 р. мені довелося побувати на Поліській дослідній станції. У картоплесховищі звернув увагу на те, які дрібні бульби німецького сорту Ліпсі. А це ж один з найпродуктивніших сортів картоплі колишньої НДР, що перевершує відому Адретту. У чому ж річ? Та в неможливості забезпечити Ліпсі належний догляд за умов літньої посухи на супіщаних грунтах. Тим часом виведені на станції сорти Пост 86, Доброчин того ж року дали пристойний урожай товарних бульб. І в цьому немає нічого дивного. Сорти української селекції створюються не в комфортних умовах: їсть їх колорадський жук, припікає немилосердне сонце, тисне високий інфекційний фон. Прискіпливі випробування на всіх етапах селекційного процесу дають змогу створювати сорти з широкою стійкістю до багатьох хвороб.

Сорти картоплі української селекції

Враховуючи особливості українського менталітету, наші вчені намагаються створити сорти картоплі смачними й калорійними. Погодьтеся, росіянам немає сенсу рекламувати українські сорти. Тож коли на весь Російський реєстр у 1993 р. був лише один сорт картоплі української селекції Либідь з польовою стійкістю до фітофтори, який вдвічі перевищував російські стандарти щодо виходу крохмалю, це про щось свідчить. Автори українських сортів Світанок київський, Луговська ще пам’ятають, як у колишньому Радянському Союзі картоплярі з Росії виходили на рівень ЦК, щоб отримати ці сорти, які майже не треба було обробляти від фітофтори, заощаджуючи робочий час, пальне, дефіцитні фунгіциди. Та й самі бульби приваблювали добрим смаком, високим рівнем крохмалю. Зважаючи на існування вогнищ агресивних форм картопляного раку в Західній Україні, вітчизняні селекціонери змушені створювати сорти, здатні їм протистояти: Воловецька, Пост 86, Водограй, Кобза, Горлиця. А новий дуже ранньостиглий сорт поліської станції Божедар стійкий аж до чотирьох агресивних біотипів раку.

Стверджувати, що всі українські сорти висококрохмалисті та дуже смачні, було б неправдою, йдеться про загальні тенденції. Взяти хоча б нематодостійкий сорт Водограй, він не дуже смачний, але високоурожайний (зафіксований максимум ~ 640~660 ц/га). Сорт Обрій, навпаки, менш урожайний, але серед нематодостійких сортів вигідно виділяється відмінними смаковими якостями і знайде прихильників серед шанувальників бульб з білим м’якушем. Районований з 1996 р. сорт Інституту картоплярства УААН Горлиця за смаком, крохмалистістю, врожайністю перевищив стандарт — Луговську.

Приділяють увагу високим смаковим якостям селекціонери Чернігівської дослідної станції (сорти Молодіжна, Придеснянська). Враховуючи, що на відміну від Голландії колорадський жук у південній частині України дає не одну, а три генерації, українські науковці намагаються створити хоча б відносно стійкі до цього шкідника сорти. Певну «жукостійкість» мають Зов, Світанок київський, Зарево. Останній до того ж нагромаджує мінімальну кількість нітратів і вдвічі калорійніший за російську Невську. Серед нових сортів деяку стійкість до жука має Божедар і особливо Купава та Ракурс Інституту картоплярства.

Головний недолік українського картоплярства — розрив між науковими розробками та їхньою реалізацією. Звідки візьмуться високоякісні, здорові бульби, якщо навіть селекціонерам (не кажучи про насінницькі господарства) не завжди вистачає потрібного асортименту добрив. Катастрофічно бракує надійної техніки, обмаль пального, сховища й умови зберігання бульб далеко не ідеальні. Але це не наукова, а соціально-економічна проблема, яку необхідно якнайшвидше вирішувати.

О.З.Янчєвський, кандидат хімічних наук, м.Київ