Останнім часом на сторінках періодичних видань, а також у передачах по радіо та телебаченню йдеться про шкідливість продуктів з генетично модифікованої сої. З посиланням на американських дієтологів і сексологів поширюється інформація про те, що її споживання спричинює захворювання підшлункової залози, передчасне старіння та імпотенцію, руйнування клітин головного мозку.
Водночас у багатьох сім’ях з невеликим достатком багаті на білок продукти (м’ясо, риба) замінюють бобовими, зокрема соєю. І недарма, адже ця культура — справжня комора повноцінного за амінокислотним складом легкозасвоюваного рослинного білка. Вона дешева, корисна, поживна.
Стривожені й водночас розгублені садівники запитують: чи справді «їжі майбутнього», як іноді називають сою, притаманні токсичні, мутагенні властивості, кому і в якій кількості можна споживати її без шкоди для здоров’я?
Доктор медичних наук В.В.Навроцький висловлює свої думки щодо цього в порядку дискусії.
Ми живемо у щасливий час видатних досягнень науки. Майже щотижня я вписую у свій щоденник незвичайних відкриттів новий абзац. Особливо радують досягнення біології, і, зокрема, генної інженерії. Завдяки генній інженерії вирішуються проблеми підвищення врожайності рослин, їхнього захисту від шкідників без застосування отруйних пестицидів; видалення з грунту шкідливих важких металів, радіонуклідів, а з організму людини — ксенобіотиків («шлаків»); створення за допомогою рослин вакцин, ліків для лікування таких складних хвороб, як діабет, дитячий параліч. Відкриваються реальні шляхи створення препаратів для лікування раку, інфарктів, передчасного старіння тощо. Не помічати всього цього або ставитися тільки негативно — неприпустимо, недалекоглядно.
Щодо «нашої сої», то інтерес до неї генетиків, на мою думку, склався історично, бо вона — найближчий і вдячний для експериментів родич гороху (спільна родина — бобових). Саме на ньому у шістдесяті роки XIX століття австрійський монах і вчений Г.Мендель проводив дослідження, на підставі яких сформулював закони спадковості. Мені у 1964 р. поталанило у студентському біологічному гуртку професора-генетика А.Фінкельштейьа (згодом репресованого) вирішувати такі самі генетичні завдання з горохом і розглядати під мікроскопом хромосоми мухи дрозофіли.
Соя — справді надзвичайно корисний продукт, що викликає захоплення. Судіть самі, порівнявши її біологічну цінність за рядом основних показників з курячими яйцями, яловичиною, сиром: у сої 50 % легкозасвоюваного білка, вміст амінокислот у якому втричі більший, ніж у яйцях, і майже вдвічі більший, ніж у сирі та м’ясі. Про цінність білка сої свідчить наявність у ньому незамінних амінокислот, яких у сирі та м’ясі менше на дві третини, а в яйцях – удвічі.
А тимчасом відсутність у продуктах хоча б однієї незамінної амінокислоти призводить до серйозних порушень обміну речовин і до захворювань.
Показово й те, що соєвий білок повістю засвоюється організмом людини, тоді як білок м’яса — лише на З0—40 %, до того ж при цьому утворюються токсичні речовини («шлаки») — індол, скатол, аміак.
У сої багато (до 40 %) дуже корисної олії, до складу якої входять цінні ненасичені жирні кислоти, а згубного для судин холестерину — причини розвитку атеросклерозу, що призводить до інфарктів, інсультів, у ній немає. Навпаки, соєва олія містить антагоніст холестерину — цілющий лецитин, а також сильний антиоксидант — засіб, що блокує шкідливі недоокислені продукти обміну, які прискорюють старіння організму, і токоферол (вітамін Е) — важливий регулятор статевої функції людини, якого немає у м’ясі та сирі. Крім того, у сої багато (1600 мг/%) калію, необхідного для роботи серця. А ще вкрай необхідні людському організмові магній, фосфор, залізо, кобальт, мідь… Отож, без перебільшення, соя заслуговує на увагу і, звичайно ж, позбавлені будь-яких підстав розмови про те, що її споживання призводить до імпотенції та передчасного старіння.
Щодо шкідливості, токсичності і мутагенності «їжі майбутнього», здатності спричиняти рак, то, виявляється, вчені, вивчаючи ці питання протягом останніх десяти років, відповіли на них негативно, на рівні міжнародних угод за участю Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ). На підставі цього Європейська рада у березні 2001 р. прийняла ще одну науково обгрунтовану директиву про легалізацію генетично модифікованої продукції на європейському ринку. І якщо на сьогодні дві третини всіх продовольчих товарів у США містять ГМ-складові, то, знаючи ставлення американців до власного здоров’я, їхні матеріальні можливості, а також науковий потенціал країни, жорсткі вимоги щодо надання споживачам вичерпної інформації про ті продукти, які вони купують, можна з певністю стверджувати, що вони нешкідливі. Інакше ці продукти не потрапили б на прилавки американців і не стали б популярною масовою «їжею сьогоднішнього дня», а призначалися б лише для ізгоїв з «тонкими гаманцями».
Відносно харчової алергії, добре відомо, що більш як у 90 % випадків її спричиняють білкові продукти: риба, молоко, яйця, горіхи, а також суниця. У деяких випадках соя, як високобілковий продукт, теж може призвести до алергії, але досі немає підстав наголошувати на особливій небезпеці щодо цього ГМ-видозміненої сої. На мою думку, застосування генетично модифікованих продуктів може лише зменшувати можливість розвитку алергії, оскільки йдеться про крапкові молекулярні впливи на організм людини або рослин, що не йдуть ні в яке порівняння з тими, яких вони зазнають від застосування гербіцидів, пестицидів, або, наприклад, антибіотиків, які «б’ють» по обміну речовин, та й по всьому організмові, немов кувалдою.
Однак, попри все це, залишається актуальною необхідність строгого Держстандарту, контролю, моніторингу за якістю харчових продуктів, і, зокрема, горілки, вина, модних нині харчових добавок, ліків. Вважаю за необхідне контролювати процес ціноутворення (у тому числі й на ліки). Наприклад, соя — продукт дешевий не тому, що «поганий», а тому, що не дорога вихідна сировина, та й технологія виробництва продуктів з неї значно менш енергомістка, ніж, з того ж м’яса. Це робить економічно вигідною культуру сої усьому світі. І мене не хвилює щодо цього позиція англійського королівського двору, який ігнорує продукти із сої і водночас не хоче визнавати, що нині у світі голодує 1 млрд. чоловік. І що для них (як, до речі, й для нас — реальний, швидкий шлях одержання повноцінного білкового харчування. Між іншим, ми протягом багатьох років відстаємо у вирішенні цієї проблеми, недооцінюючи можливості сої.
Ну, а що ж відбувається із соєю сьогодні в Україні? Продукти з неї на прилавках є, у тому числі й зарубіжні. Проте, на мою думку, ціни на них немотивовано високі. До виробництва сої, створення пристроїв для її переробки починають виявляти інтерес, зокрема, на Херсонщині, у Запоріжжі та в інших регіонах, але обсяги цієї продукції поки що невеликі. Немає й необхідної інформації, реклами. Навпаки, поширюється антиреклама, хоча, здавалося б, такі проблеми, як коров’ячий сказ, сибірка, та й зменшення поголів’я худоби в країні повинні були сприяти пропаганді продуктів із сої (а її часто застосовують у годівлі свиней). Директор Нікітського ботанічного саду професор В.Н.Єжов, у степовому господарстві якого вирощують сою, повідомив мені, що генетичні досліди з нею не проводяться — вони заборонені.
Сьогодні в Україні існує лише один Інститут клітинної біології і генетичної інженерії, де розробляються програми біотехнології і безпеки, але його матеріальне забезпечення недостатнє, що лімітує обсяг робіт. Нестача коштів гальмує і створення контрольних лабораторій, і маркування продукції. Це дуже прикро, адже саме в Україні були закладені й успішно розвивалися роботи таких видатних учених-еволюціоністів, генетиків, як В.Вернадський, А.Сєвєрцев, І.Шмальгаузен, Н.Холодний, А.Фінкельштейн, В.Симиренко, дехто з них стали жертвами «лисенківщини», невігластва.
Коли й чому у мене, лікаря, з’явився інтерес до сої і що спонукало мене взятися за перо, аби захистити її сьогодні?
Почну здалека. Не дуже сита Одеса 1939 року, по Базарній площі повільно їде віз, а в ньому мішечки, які розбирають городяни. На одному з них надпис: «Навроцький — 5 чоловік», а в мішечку — буханець хліба. І саме в ці дні, я, підліток, читаю в журналі «Техника — молодежи» про сою, якою невдовзі засіють увесь Далекий Схід, і ми заживемо в достатку… Відтоді про сою забули. А через 55 років мене запросили в один з ялтинських санаторіїв на дегустацію дуже смачної свинячої відбивної, риби та десерту, виготовлених … з тієї ж сої, яку запропонувала курорту одна з чехословацьких фірм. На жаль, керівництво відхилило цю ідею.
Ще через п’ять років (1999 р.) я розповів у своїй книзі «Истина в вине” про невтішні результати моїх спроб з допомогою друга, китайського професора, який колись одержав освіту в Харкові і мріяв віддячити своїй другій батьківщині — Україні, організувавши в Криму завезення, обробку і виготовлення дієтичних продуктів з дешевої китайської сої для лікування відпочиваючих у санаторіях. І ця спроба теж не знайшла підтримки.
Два роки тому, здається, «крига скресла», зацікавилися цією справою мої знайомі з Дніпропетровська і директор Нікітського ботанічного саду В.Єжов. Розрахунки засвідчили високу рентабельність виробництва, особливо, якщо використовувати власну сировину. Почалися пошуки площі для розміщення «корови», яка дає соєве молоко і цілющу білкову масу. До справи долучилися зацікавлені особи з Ялти. І от нещодавно здійснили дегустацію страв із сої: м’ясні котлети, печінковий фарш, пиріжки з м’ясною начинкою. Всі страви були напрочуд смачними, а я ще більше переконався у великих можливостях сої, якщо нею займаються зацікавлені, обізнані у своїй справі люди.
Моя мрія — поставити подібну «корову» у кожному санаторії, лікарні, оздоровчому таборі і дитячій установі. Створення власної продовольчої бази дало б змогу зменшити собівартість путівок, а відтак — впливати на наповнюваність курорту.
Кожна нова справа завжди сприймається «в штики», через інертність нашого мислення доводиться долати значний спротив. Але наукові ідеї неодмінно будуть впроваджуватися в практику, і ми невдовзі побачимо це в реальному житті, використовуючи досягнення генної інженерії.
Що ж до фотографій з виродливими плодами, якими читачів лякають зі сторінок деяких видань, то ці явища не мають ніякого відношення до генної інженерії, а можуть бути наслідком елементарного забруднення грунту, тому що досі ніхто в Україні не модифікував гени моркви, баклажанів, як до речі, і сої: не до цього зараз — грошей немає.
В. Б. Навроцький, доктор медичних наук
