Попіл треба заготовляти і зберігати в сухому місці. Це не діло, коли інші садівники по кожному випадку біжать до грубки в садовому будиночку, в літній кухні, або до залізної бочки, пристосованої для спалювання деревних залишків, встановленої на дачній ділянці і невеликим металевим совочком вибирають попіл з зольника. Треба підходити до цього заняття грамотно і цілеспрямовано. Так, але який попіл ви звикли готувати?
Попіл відомий з давніх, далеких часів, і ми її вносимо в грунт як цінна мінеральне добриво для рослин. В даний час попіл класифікується як пічний (дров’яний) і рослинний.
Почну зі значного (на мій погляд) твердження: екологічно чистим вважається попіл зі старих дров, колод, деревини, не обтяжених, звичайно, пліснявими грибками, і головне, щоб у попелі не було сторонніх домішок, добавок від спалювання поліетиленової плівки, синтетики, гуми і т. п., навіть сучасного паперу (кольорові, барвисті журнали і такі ж газети з різноманітною отруйною фарбою).
Попіл є переважно добривом кальцієвим, калійним, фосфорним, а на додачу до цього ще й розкислювачем кислих грунтів. Отже — якщо ми говоримо про кальцій, то нагадаємо, що його завжди не вистачає для кісточкових культур, особливо для вишні. Від його нестачі в грунтовому розчині у кісточкових опадають зав’язі квіток. У попелі його міститься від 65 до 80%, в попелі рослинного походження — від 10 до 50%, в попелі з верби його міститься 43%.
А тепер про інші джерела для приготування попелу. Попіл березових дров містить того ж кальцію до 37%, калію 20%, фосфору — до 7%. У попелі соняшнику міститься до 18% кальцію і 36% калію! Житня і пшенична солома містить 5-6% фосфору, картоплиння — кальцію 32%, калію 20%, фосфору 8%. Попіл з торфу — калію — від 0,5 до 1,2%. З вищесказаного садівник-городник може зрозуміти — з чого готувати попіл, а від чого краще відмовитися. Решта йде для компостування.
Кілька зауважень зі свого досвіду по застосуванню попелу, що виходить з висновків вчених-агрономів: фосфорна кислота попелу більш доступна рослинам, ніж з суперфосфату. Але ось тут чимало овочівників припускаються помилки в агротехніці — змішують попіл з суперфосфатом. Це сприяє переходу частини його фосфору в нерозчинний стан (пов’язує) і тим самим погіршує фосфорне живлення рослин. Несумісний попіл і з вапном через надмірний лужний ефект (розкислення) у ґрунті. Після гарного вапнування не слід вносити попіл і в підгодівлі рослин. А ось добавки попелу в компост, що ми і робимо при компостуванні, дає позитивний ефект, який полягає в тому, що прискорюється розкладання рослинних компонентів (речовин), діяльність мікроорганізмів активізується і прискорюється. Ми готуємо попіл не тільки з вищевказаних рослин і берези, але й з хвойних порід дерев. Попіл з хвойних порід містить 6% калію, листяних — 10-14%. Рослинні — кропива — 27,5%, лобода — 32%.
Але ось перед овочівником проблема: як правильно готувати, зберігати попіл, коли і як вносити в грунт і куди ще можна її застосовувати? Калійні добрива можна і купити, також як і інші, але досвід роботи на садовій ділянці, тим більше з торф’яним грунтом показує, що попіл зі своїми тридцятьма макро- і мікроелементами більш корисний, до того ж його поживні елементи краще засвоюються рослинами.
Як її вносити? Не треба робити це по грунті розсипом, а тільки під перекопування в суміші з компостом, і восени, а не навесні. Можна, звичайно, і навесні, але як виняток. В особливих випадках. Досвід показує — попіл треба багато тільки під кісточкові та яблуні, восени слід внести під кожну рослину по відру попелу. Знову ж під перекопування грядки 900 г на 1 м2. Але попіл застосовується і для боротьби з шкідниками, для захисту рослин від ранньовесняних заморозків. Попіл ще й розкислює грунт. А саме отримання попелу має ряд особливостей. Матеріал палити будемо поетапно: і навесні, і влітку, і восени. Заготовлювати і складувати, безпечно зберігати матеріал (деревні відходи, тирса, старі, засохлі стовбури дерев і чагарників, сухе листя, сучки, сухі стебла трав’янистих рослин, у рідких випадках сухий хмиз) треба взимку, поки немає глибокого снігового покриву в лісі, на узліссях ліси і на полях. А в сприятливу погоду будемо палити, дотримуючись заходів пожежної безпеки, і в жодному разі не застосовувати для спалювання отруйні матеріали, котрі лягають на грунт при спалюванні і рухомі за вітром шлейфом отруйного диму на оточуючих. Спалювання на залізних листах садівниками відкинуто начисто. З тієї причини, що це все-таки відкрите вогнище (небезпечно), а сам попіл забирає вітер. Попіл не повинен бути сухим, вологим з нього вимивається калій. А якщо трапиться дощ або мокрий сніг — попіл зіпсований. Тому городники нашого садівництва переважно палять деревні і рослинні компоненти в пристосованих для цього залізних 200-літрових бочках, що дозволяє отримати якісний деревний або рослинний попіл. Поліетиленові мішки для зберігання її не підходять — відбувається конденсація вологи. Зберігаємо в товстостінному дерев’яному ящику з щільною герметичною кришкою у сухому місці (сарай, хороший навіс і т. п.). І останнє, що стосується городніх рослинних залишків, всі їх на попіл ми не спалюємо, а частина вносимо як компонент в компост. Адже там теж йде і мінералізація і ферментація.
І. Кривега
