Не просто відшукати в природі цю рідкісну й дивовижну за своєю красою рослину, адже поширена вона лише в гірських місцевостях, на альпійських і субальпійських луках Європи та Азії. В Україні трапляється лише у високогір’ї Карпат — на кам’янистих розсипах, в ущелинах скель, де утворює місцями невеликі зарості.
Та найчастіше родіола рожева росте невеликими групами в північно-східному Алтаї в гольцовому поясі у межах висот від 1500 до 2500 м над рівнем моря. Саме там здебільшого її заготовляють як лікарську сировину. Однак ці дикі заготівлі можуть призвести до того, що через п’ять-десять років золотий корінь назавжди стане реліктом дикої природи. І навіть той факт, що рослина занесена до Червоної книги, не врятує її від зникнення. Тому нам потрібно подбати про захист і популяризацію цього рідкісного виду.
Родіола рожева за своїми лікувальними властивостями майже не поступається женьшеню й перевершує елеутерокок. Протягом багатьох століть її застосовували в народній медицині Алтаю та північно-східного Китаю як засіб, що підвищує розумову та фізичну працездатність. За твердженням тібетських монахів, золотий корінь — це невичерпне джерело сили та енергії.
До Європи родіола потрапила значно пізніше. Її завезли поодинокі мандрівники як екзотичну рослину. З лікувальною метою в офіційній медицині її почали застосовувати наприкінці XX століття.
Родіола рожева (Rhodiola rosea L.) — багаторічна трав’яниста невисока рослина родини товстянкових, з дерев’янистим стеблом, товстим і коротким кореневищем та м’ясистим корінням. Розміри кореневища іноді сягають завтовшки 15 см. Знаходиться воно майже на поверхні ґрунту, має світло-буре забарвлення з відтінком бронзи.
Щодо назви родіоли рожевої, вона має таке пояснення. Якщо добре придивитися до рослини, можна помітити на її корені лусочки кольору старовинної позолоти. Саме через це в народі родіолу називають золотим коренем. А ось на розломі кореневище має рожевий колір і приємний запах, що нагадує ніжний аромат троянди. Звідси й пішла ботанічна назва рослини — родіола рожева.
Однак, ті, хто, судячи за назвою, вважають, що в рослини квітки рожевого кольору, помиляються. Насправді це не так. Квітки родіоли жовті або зеленкуваті, одностатеві, тобто окремо чоловічі й жіночі, причому в останніх майже немає пелюсток. Після цвітіння утворюються плодики, які перед дозріванням набувають красивого червоного кольору.
Стебла рослини численні — до 12-15 штук, рідше поодинокі, прямостоячі, заввишки 25-60 см. Сидячі м’ясисті листки, як у інших товстянкових, мають продовгувато-яйцеподібну форму, у верхній частині вони пилчасто-зубчасті, із загостреними кінчиками.
Суцвіття багатоквіткові, щиткоподібні. Квітки невеликі, одностатеві, яскраво-жовтого кольору, з п’ятьма пелюстками. Плоди — листянки, довжиною 5-8 мм, насіння — дрібне, охристо-бурого кольору. Квітує у червні — липні, плоди дозрівають у липні — серпні.
Агротехніка вирощування
Не так уже й легко, але все ж таки можливо виростити родіолу самотужки на власній дачній ділянці. Перевагу слід надавати родючим, легким за механічним складом ґрунтам, бо на важких глинистих і надто перезволожених у рослин може підгнивати коріння і слабо наростати кореневище.
Найкраще розмножувати золотий корінь поділом кореневищ з двома-трьома бруньками відновлення (приблизно у квітні або наприкінці липня) і насінням. Щоб успішно посіяти й отримати дружні сходи, потрібно заздалегідь підготувати ґрунт на ділянці, створивши належні агротехнічні умови для росту і розвитку рослини.
Насіння висівають під зиму або навесні. Сходи помірно поливають двічі на тиждень, а землю розпушують і ретельно видаляють бур’яни. На постійне місце саджанці пересаджують через 3-4 місяці або наступного року. Схема садіння: міжряддя — 70-80 см, відстань між рослинами — 30-40 см. Кореневище родіоли не заглиблюють — бруньки відновлення мають бути на рівні ґрунту, але при цьому поряд залишають неглибоку ямку для поливу.
Важливим агротехнічним прийомом є підживлення рослин. З цією метою застосовують перегній або компост, додаючи воду у співвідношенні 1:5. Підживлювати краще після легкого зволоження (поливу) або невеликого дощу.
Збирання і сушіння
Лікарську сировину родіоли рожевої (підземну частину) слід заготовляти після закінчення цвітіння й до настання перших приморозків. Кореневища і корені викопують, очищають від ґрунту і миють у проточній воді. Потім розрізують упоперек на шматки завдовжки 3-8 см, пров’ялюють і сушать у затінку на горищі або в сушарці за температури 40-50°С. Сушіння під прямими сонячними променями не рекомендується.
Фармакологічні властивості
Родіола рожева має виражену стимулюючу дію. Речовини, які в ній містяться, сприяють покращенню самопочуття при загальній слабкості, нормалізують обмінні процеси, допомагають ощадно витрачати енергію, відновлюють сили у м’язових тканинах, надають тонусу і поліпшують роботу головного мозку. А це, в свою чергу, сприяє поліпшенню загального стану, покращенню пам’яті та уваги. Препарати з цієї рослини рекомендується застосовувати як загально-зміцнюючий засіб людям, що займаються важкою фізичною та розумовою працею: сільським робітникам, спортсменам, науковцям, художникам тощо.
РЕЦЕПТИ
У народі настоянку родіоли здавна застосовували при захворюваннях шлунка, малярії, перевтомі, занепаді сил, імпотенції, нервових хворобах, туберкульозі, цукровому діабеті, анемії, захворюваннях печінки тощо.
- Екстракт спиртовий — лікарський засіб, що стимулює центральну нервову систему при неврозах, гіпотонії, астенічних неврастенічних станах., підвищеній і хронічній втомі, зниженій працездатності. Вживають по 5-10 крапель 2-3 рази на день за 15-20 хвилин до їди. Курс лікування — 10-20 днів.
- Настоянку золотого кореня застосовують при діареї, лихоманках, гіпотонії, головному болю, респіраторних інфекційних захворюваннях, для зняття втоми і підвищення розумової та фізичної працездатності, при подагрі, анемії, імпотенції та багатьох інших захворюваннях. Щоб її приготувати, 50 г подрібненої сировини заливають 500 мл 40%-го спирту чи горілки й настоюють протягом двох тижнів. Приймають по 20-30 крапель тричі на день за 30 хвилин до їди.
- Настій: 10 г подрібнених коренів заливають 200 мл окропу, настоюють 4 години, а потім проціджують. Приймають по півсклянки 2-3 рази на день за нервових і фізичних навантажень, емоційного збудження тощо.
- Зовнішньо екстракт родіоли рожевої використовують як засіб для загоєння ран, для полоскання горла під час ангіни, при пародонтозі тощо.
- Поширене також застосування чаю із золотого кореня з додаванням лікарських рослин: листя суниці лісової, ожини, малини і чорної смородини; квіток звіробою, перстачу прямостоячого, трави чебрецю, які додають у рівних пропорціях. Дві-три столові ложки сухої суміші трав настоюють протягом години в 1 л окропу. П’ють, додаючи мед або цукор за смаком.
Однак слід зазначити, що постійне вживання таких чаїв небажане, бо їх рекомендують лише під час виконання особливо важкої роботи — фізичної або розумової, а також при застуді, важких формах грипу, ангіні тощо.
І найголовніше, чого не слід забувати, то це про обов’язкову консультацію у лікаря щодо можливості лікування рослиною.
Протипоказання та можливі побічні ефекти
Слід зазначити, що при передозуванні препаратів родіоли рожевої можуть розвинутися побічні явища у вигляді підвищеної дратівливості, болю в ділянці серця, безсонні тощо.
Препарати родіоли рожевої протипоказані за лихоманки, гіпертонічного кризу, підвищеної збудливості. Також протипоказане застосування родіоли рожевої за різко виражених симптомів нервових захворювань і виснаження коркових клітин. Тож в разі появи ознак збудження, безсоння й головного болю прийом препаратів родіоли припиняють.
Застосування в інших галузях
Підземну частину родіоли рожевої використовують у харчовій промисловості для виготовлення безалкогольних тонізуючих напоїв. Окрім того, її застосовують для дублення шкіри та забарвлення тканин. Надземну частину інколи споживають у їжу як салат.
Отже, всім, хто ще не посадив на своїх дачних і присадибних ділянках цю рідкісну й красиву лікарську рослину — родіолу рожеву, радимо зробити це обов’язково. Бажаємо відвідувачам сайту «Бабусин сад» успіхів і, звичайно ж, міцного здоров’я!
О.І. Табанюк, Н.О. Патріхалко, колекціонери лікарських рослин
