Дуже часто наприкінці липня або у першій половині серпня на ринках Києва та інших міст покупцю на очі потрапляють фрукти, що мало чим відрізняються від сливи: великі, округлі або овальні за формою, червоні або бордово-сині за забарвленням. На ваше запитання продавець однозначно відповідає, що це слива. Насправді ж перед вами плоди поки що недостатньо відомої кісточкової культури — аличі великоплідної, представниці виду диплоїдних слив, родовід яких започатковано в Китаї.
Коротка історія походження аличі
У передвоєнні і післявоєнні роки з-поміж селекціонерів розвивався новий напрям у роботі — міжвидова (вона ж — віддалена) гібридизація кісточкових. Ставилося завдання одержати гібриди абрикоса і персика, сливи і персика, персика і аличі, персика і мигдалю, причому простими методами і без будь-якої генетичної модифікації. Такі гібриди були одержані, але, на прикрість селекціонерам, більшість з них виявилася малородючими або зовсім не родючими. А в подальшому господарсько корисного значення міжвидові гібриди набули як підщепи для вищезгаданих культур. Це карликова підщепа ВВА-1, середньоросла Весняне полум’я, сильноросла АГИ (вона ж Кубань 86) та інші.
Але багаторічна і копітка праця деяких селекціонерів все ж таки була винагороджена: від схрещування сливи китайської й аличі кримської типової вдалося одержати нову кісточкову культуру, що за зовнішніми параметрами нагадує сливу — аличу великоплідну. І сьогодні ми з вдячністю згадуємо нашу співвітчизницю, селекціонера Нікітського ботанічного саду К.Ф. Костіну. З її рук у світ пішли перші чудові сорти: Обільна, Десертна, Десертна рання та інші, а Обільна й на сьогодні залишається неперевершеною за великоплідністю та якістю плодів.
Друга за родючістю й значимістю хвиля сортів вже чітко названої культури — аличі гібридної великоплідної з’явилася у 70—80-их роках XX сторіччя в результаті роботи С.Н. Забродіної і Г.В. Єрьоміна на Кримській дослідно-селекційній станції ВІР Краснодарського краю Росії. Це численна родина, в назві якої фігурує слово Комета та інші сорти.
Третя хвиля — це сорти, одержані на стику минулого й нинішнього тисячоліть, тобто зовсім недавно, учнями згаданих плодівників, а нині співробітниками Нікітського ботанічного саду (Україна) і Кримської дослідно-селекційної станції Північно-Кавказького НДІ садівництва і виноградарства (Росія). Останні вирішили ще й відновити класифікацію та назву — «слива російська». Для ботаніків це, може, й потрібне, але споживача точно заплутають.
До врожаю — лише два роки!
На загальний наш подив, за своїми біологічними і господарсько корисними ознаками алича великоплідна виявилася найближчою «сестрою» персика. На відміну від «королеви» саду — яблуні, її дерева навіть на сильнорослих підщепах (сіянцях дикорослої аличі) дають перший урожай вже на третій рік після садіння, а масово плодоносять на 4-5-ий (у яблуні — відповідно 4—5-й і 6—7-й роки). Зумовлює таку скоростиглість, як і в персика, масове формування генеративних (квіткових) бруньок на сильних однорічних пагонах. Достатня кількість вологи і тепла, практично на всій території України, сприяє формуванню за одне літо пагонів 2—3-х хвиль росту. Тобто, аналогічно персиковому, аличеве дерево за два—три роки повністю формується і дає повноцінні врожаї.
У разі лютих морозів (нижче мінус 28—30°С) та підмерзання алича здатна швидко відновити крону і почати плодоносити. А от для відростання гілок у зерняткових порід (яблуні й груші), що підмерзли, потрібно 3—4 роки. Тому дерева аличі, які підмерзли взимку, можна «омолодити» і одержувати плоди ще 7—8 років, а насадження яблуні доводиться викорчовувати.
За силою росту алича аналогічна персику — на сильнорослій підщепі дерева мають, як правило, до 2,5—4,5 м у висоту і діаметр крони близько 2—4 м. Це значно менше, ніж у яблуні, груші, черешні і абрикоси, вирощених на сіянцевій підщепі. Тож місце в саду для аличі завжди знайдеться. Термін життя цих компактних і високоврожайних дерев приблизно такий, як у яблунь, щеплених на слаборослих підщепах (типу М26, М9). тобто не менше 16—18 років, але може тривати до тих пір, поки вам саме ці плоди не набриднуть.
Зимостійкість аличі
Вирощувати аличу можна на більшій частині території України, і навіть у північних областях ця справа не надто ризикована. Важливий чинник, від якого залежить величина і регулярність плодоношення аличі, — її зимостійкість. У переважної більшості сортів аличі, як і персика, низькі температури (-24…-25°С) спричиняють значне вимерзання квіткових бруньок (таке неодноразово спостерігалося в Криму та у південних областях України за останнє десятиріччя). Температура -29…-30°С рівнозначна загибелі надземної частини дерева через пошкодження штамбів і розвилок скелетних гілок (таке на Київщині буває раз на 12—14 років). Проте найбільш небезпечні значні перепади температур взимку. В той же час зменшення плодоношення спостерігається лише при вимерзанні 75—80% квіткових бруньок. На бічних пагонах (другої хвилі росту) бруньки зберігають стійкість до морозів значно довше, існує ще один малопомітний для людини, але згубний для аличевого дерева чинник: зимова температура на рівні ґрунту або снігового покриву. Тут вона на 5—8°С нижча від температури повітря (на висоті 2 м). У цьому криється основна причина відмирання стовбурів та розвилок гілок, і, як наслідок, — неочікуваного «згасання» дерев у травні-червні.
Значення культури аличі
Перш ніж починати вирощувати аличу на присадибній ділянці або в товарно-промисловому саду, потрібно для себе узгодити два поняття: скільки садити і для чого використовувати плоди. Основне достоїнство культури — раннє і рясне плодоношення, дещо згладжується недостатньо високими смаковими (в порівнянні із сливою домашньою) якостями плодів. Іншими словами, в плодах аличі є надмірна кількість кислоти, а самі плоди, на відміну від сливи, мало придатні для виготовлення варення або повидла. Проте, одержуючи хороший урожай аличі, ми можемо:
1) використати або прибутково продати плоди для споживання у свіжому вигляді;
2) виробляти компоти і соки з м’якоттю, комбінуючи їх з персиком та абрикосою, в яких кислоти якраз і не вистачає;
3) виготовляти соуси й інші види «закусочного» матеріалу, що, як свідчить практика, дуже практично й корисно, бо має освіжаючу дію.
Кращі сорти: відомі і нові
Після більш ніж 25 років роботи з різними за врожайністю, зимостійкістю, смаковими якостями і забарвленням плодів сортами аличі приходиш до висновку, що не потрібно керуватися тільки терміном «нові» сорти, оптимальним є термін «кращі» сорти. Як мовиться, не кожний новий друг дорожчий старих двох. Для формування оптимального конвеєра надходження плодів аличі хороших смакових якостей, різного забарвлення і оптимальної продуктивності, в період з 15 липня по 20 серпня рекомендуємо сорти: ранній червоноплідний Іюльская роза, ранньо-середній Динна, середньостиглі Арбузна і жовтоплідний Гек, та пізньостиглі, найвеликоплідніші і темнозабарвлені — Обільна і Генерал. Майже всі вони мають дуже важливу властивість — відокремлення кісточки від м’якоті. Можна вирощувати і більш пізні сорти, але не варто. Далі ми і наші діти вже хочемо інших плодів: смачних абрикосів і персиків, а також розкішної сливи.
Представлений нижче опис сортів наводимо згідно даних їхнього сортовивчення на Київщині, в Інституті садівництва.
ІЮЛЬСКАЯ РОЗА (синонім — КОМЕТА РАННЯ).
Російський сорт, одержаний як сіянець від вільного запилення сорту Кубанська комета.
На кухні цінний як першовідкривач сезону споживання аличі (13—20 липня, на тиждень раніше від Кубанської комети), оскільки черешня і вишня вже відходять, а абрикоса не скрізь вдається. Суто столово-десертний сорт — плоди великі (32—42 г). привабливі, темно-червоні, яйцеподібної або овальної форми, соковиті, доброго кисло-солодкого смаку, з кісточкою, що відділяється. Остання властивість відкриває можливість приготування соку з м’якоттю; для варення плоди рідкуваті.
У саду дерева швидкоплідні, середньорослі, з густою округлою кроною, добре формуються завдяки великим (55—60°) кутам відхождения гілок від стовбура; квітує в ранні строки і як самобезплідний сорт потребує хороших запилювачів; врожайність висока: з шестирічних дерев — 30—40 кг плодів, які при перестиганні починають обсипатися.
ДИННА. Один з нових сортів російської селекції, і, за визнанням автора — Г.В. Єрьоміна, найвдаліший. Назва сорту підтверджується ароматом дині, що чітко відчувається в стиглих плодах.
На кухні цінний незвичайно високими, як для аличі, смаковими якостями плодів, що надходять відразу після достигання Іюльської рози (22—30 липня, одночасно з Кубанською кометою). Суто десертний сорт — плоди великі і дуже великі (35—45 г), привабливі, спочатку жовто-червоні, за повного достигання темно-червоні з інтенсивним рожевим нальотом, округлої форми, соковиті, відмінного кислувато-солодкого смаку, з кісточкою, що відділяється. Остання властивість відкриває можливість приготування соку з м’якоттю і компотів: для варення плоди рідкуваті, та й рука не підніметься варити таку смакоту.
У саду дерева швидкоплідні, середньорослі, з округлою кроною середнього загущення, добре формуються завдяки великим (55—50°) кутам відхождення гілок від стовбура: квітує в ранні строки і як самобезплідний сорт потребує хороших запилювачів, але врожайність у більшості років помірна.
ГЕК. Один з не багатьох жовтоплідних сортів російської селекції.
На кухні цінується за світле забарвлення плодів, перш за все тими, хто схильний до алергії на червоні плоди будь-яких кісточкових. Має середній термін їхнього надходження (4—10 серпня, на тиждень пізніше Кубанської комети і на 3—4 дні пізніше Динної). Черешня і вишня вже відійшли, а абрикоса поступається Геку за зимостійкістю, і, відповідно, не скрізь вдається. Сорт універсального використання — плоди великі (32—37 г), привабливого світло-жовтого забарвлення й овальної форми; середньо-соковиті, хорошого кисло-солодкого смаку (при повному достиганні кислота мало відчутна), з кісточкою, що напіввідділяється. Остання властивість відкриває можливість приготування світлозабарвленого соку з м’якоттю; для варення плоди рідкуваті, але незамінні для приготування соусів і різноманітних закусок ( як до м’яса, так і до міцних напоїв).
У саду дерева достатньо сильнорослі, але швидко-плідні, з округлою середньозагущеною кроною, добре формуються завдяки розрідженим товстим гілкам і великим (55—65°) кутам відхождення їх від стовбура. Квітує у середні строки і, маючи таку цінну властивість, як часткова самоплідність, не особливо потребує запилювачів. Завдяки цьому врожайність дуже висока і регулярна, з шестирічних дерев — 40—55 кг і більше плодів, які при перестиганні мало обсипаються. Для доброго відокремлення кісточки необхідні регулярні поливи дерев під час достигання плодів. Можливе повне збирання плодів за 2 прийоми (усередині крони — пізніше). Не зазнає суттєвих уражень хворобами і пошкоджень шкідниками, хоча за особливо теплого літа сприйнятливий до сливової плодожерки.
АРБУЗНА. Один з нових сортів російської селекції. Назва сорту підтверджується ароматом кавуна, що чітко відчувається у стиглих плодах.
На кухні цінний як середньостиглий, дуже великоплідний і смачний представник аличевих. Це переважно столово-десертний сорт: плоди великі (35—45 г), привабливої яйцеподібної й овальної форми, спочатку рожево-червоні, а при повному достиганні — темно-червоні і майже сині, соковиті, дуже хорошого кислувато-солодкого смаку, з кісточкою, що відділяється. Придатні також для виготовлення соку з м’якоттю; компотів з цілими плодами або без кісточки (разом з персиками і сливами). Для варення плоди рідкуваті, але для персико-аличевого варення — підходять відмінно.
У саду дерева мають вищу за середню силу росту, з розрідженою, красивою і припіднятою кроною; відносно легко формуються завдяки достатньо великим (45—60°) кутам відходження гілок від стовбура. Квітує рясно, в ранньо-середні строки, але як самобезплідний сорт потребує хороших запилювачів. Швидко-плідний і урожайний: з шестирічних дерев одержують 30—40 кг плодів. Враховуючи схильність до обсипання смачних, але починаючих перестигати плодів, збирання потрібно проводити у 2—3 прийоми.
ОБІЛЬНА. Вже достатньо відомий, один з перших і кращих українських сортів аличі гібридної, виведений у Нікітському ботанічному саду в 1945 р. У районуванні знаходиться з 1969 р.
На кухні цінний як надзвичайно великоплідний, що нагадує сливу, сорт з високими, як для аличі, смаковими якостями плодів, які надходять після достигання Гека і Арбузної — 8—12 серпня. Десертний і універсальний сорт: плоди великі і дуже великі (38—55 г), привабливі, спочатку червоні, при повному достиганні темно-сині з інтенсивним рожевим нальотом, пласко-округлої форми. М’якоть щільна, соковита, доброго кисло-солодкого смаку, з кісточкою, що відділяється. Як і Арбузна, придатна для виготовлення соку з м’якоттю і компотів з цілими плодами або без кісточки (разом з персиками, сливами, ранніми яблуками і грушами). Для односортного варення плоди рідкуваті, але для персико-аличевого асорті добре придатні. І, що мало відомо, дуже добре придатні для консервації помідорів ( з метою виключення оцту з рецепту додаємо 10—15 плодів аличі).
У саду дерева багато в чому схожі на дерева Динної, швидкоплідні, середньорослі, з округлою середньозагущеною кроною. Відмінно формуються за типом веретена завдяки великим (55—65°) кутам відхождения гілок від стовбура. Квітує в середні строки і як самобезплідний сорт потребує хороших запилювачів. Але врожайність у більшості років не регулярна або помірна (що пов’язане з недостатньо високою зимостійкістю генеративних бруньок): з шестирічних дерев — 25—30 кг плодів, які при перестиганні починають обсипатися. Враховуючи схильність до обсипання, збирання потрібно проводити в 2—3 прийоми. З чисто зовнішніх видимих неприємних ознак істотно уражується дірчастою плямистістю листя, а в особливо тепле літо — сприйнятливий до сливової плодожерки. Загалом, цінний, дуже великоплідний, але середньозимостійкий сорт.
ГЕНЕРАЛ. Новий сорт української селекції, спільна розробка Артемівської дослідної станції розсадництва та Інституту садівництва (м. Київ).
На кухні цінний як пізньостиглий (10—15 серпня), надзвичайно великоплідний і рівнозначний за величиною сортам Обільна і Глобус сорт, що нагадує сливу. Десертний і універсальний — плоди великі та дуже великі (38—55 г), зовні схожі на плоди Обільної, але широкоовальної форми. Привабливі, спочатку червоні, при повному достиганні темно-сині і чорні з інтенсивним світлим нальотом. М’якоть щільна, соковита, доброго кисло-солодкого смаку, з кісточкою, що не відділяється. Як і в Обільної плоди придатні для виготовлення соку з м’якоттю компотів з цілими плодами (разом з персиками, сливами, ранніми яблуками та грушами). Для чисто аличевого варення плоди рідкуваті, але для персиково-аличевого — відмінно підходять.
У саду дерева мають вузькопірамідальну крону з середньою загущеністю, що дає змогу садити їх через 2 —2.5 м навіть на сіянцевих підщепах, але слід вчасно проводити обмеження висоти на рівні 3—3,5 м. Квітує з середні строки і як самобезплідний сорт потребує хороших запилювачів. Як і в Обільної, врожайність у більшості років не регулярна або помірна (що пояснюється самобезплідністю й недостатньо високою зимостійкістю генеративних бруньок): з шестирічних дерев урожайність становить 30—35 кг плодів, які при перестиганні практично не обсипаються. Але, враховуючи досить тривалий період достигання, збирання плодів краще проводити в 2—3 прийоми. Сорт слабкою мірою уражується дірчастою плямистістю листя, з якою легко боротися, але чутливий до «шарки» сливи.
Це сорт, яким раціонально закривати аличевий конвеєр. Сортам пізньої аличі далі конкурувати за смаком з хорошою сливою складно, а з падінням попиту і прибутковість знижується.
В. В. Павлюк, кандидат сільськогосподарських наук, Інститут садівництва УААН.
