Гліцинія – найгарніша серед ліан


Гліцинія

Друга назва цієї рослини — вістерія, має дві історії походження. Перша розповідає про те, що ім’я вістерія запозичене від лікаря-анатома Каспара Вістера. За другою версією, вістерією гліцинію назвали на честь Чарльза Джонса Уістера — американського винороба, що постачав вино з назвою «Вістерія» в інші країни на судні. На борту цього судна й росла ця ліана, схожа на виноградну лозу зі звисаючими гронами суцвіть, що і була названа на честь прізвища виноробів вістерією.

Історія походження назви

Гліцинією ж рослина названа по-грецькому, завдяки своєму солодкому, дуже приємному аромату. У перекладі із грецької «глікос» означає «глюкоза», «солодкий». Суцвіття деяких сортів гліцинії містять цукор і на батьківщині цієї рослини з них навіть роблять вино. Ця назва застосовується й у ботанічній номенклатурі, а не вістерія. На німецькій мові вона називається BLAUREGEN, тобто блакитний дощ. Практичні німці назвали її так за чудове, рясне й барвисте цвітіння.

Вродлива рослина, яка зачаровує

Мабуть, жодна квітуюча ліана не створює такого незабутнього враження. У неї чудові й квіти, і листя. Ця гарна кучерява рослина не втрачає своєї декоративності навіть восени. Гліцинія не тільки може прикрасити паркани, альтанки, ворота й хвіртки, стовпи та стовбури відмерлих дерев, але й допомагає замаскувати непоказні куточки, не зовсім нові ґрати та штукатурку, що обсипається. Також може зм’якшити надто суворий зовнішній вигляд і строгі лінії високих стін і фасадів. Її, зазвичай, спрямовують уздовж стіни, а для демонстрації краси довгих китиць бажана споруда у вигляді ґрат.

Якщо вміло підібрати опору, кілька стовбурів гліцинії, переплітаючись, утворять найцікавіші форми. За це й полюбляють її садівники, створюючи унікальні ансамблі із гліциній. Потужні, скручені, вузлуваті стовбури після листопаду нагадують змій або дракона. Це породило легенду про злого дракона, що проковтнув красуню Гуй. Він так і застиг, вигадливо вигнутими батогами. Але чудесні коси дівчини оживають кожної весни, вириваючись на волю, і ховається злий дракон під ароматними квітами, очікуючи своєї години….


Є чимало людей, які все ще схильні вважати, що від кучерявих рослин сиріють стіни, а в гілках розводяться різні комахи. Проте доведено, що кучеряві рослини абсолютно не шкодять стінам, вони не псують ні штукатурку, ані саму кладку. Більше того, зелений навіс уздовж стін охороняє від спеки, не пропускає воду під час сильного дощу. Те ж саме стосується й фундаменту будинку, який менше відсиріває саме завдяки тому, що коренева система рослин поглинає надлишкову вологу із ґрунту. Варто тільки пам’ятати, що необхідно вчасно забирати прилиплі до стін або опадаючі листки, щоб після дощу під ними не накопичувалася вода, а також видаляти опале листя й ростучі пагони з ринв і жолобів.

Біологічний опис гліцинії

Гліцинія, або вістерія (Wisteria) — це досить ефектна,витривала, велика, красиво квітуюча листопадна ліана, улюблена рослина всіх садівників. її запашні квітки бувають білими, блакитними, фіолетовими або пурпуровими. Вони схожі на метеликів, зібрані у великі висячі китиці. Це бобова рослина, тому й квітки її мають типову для бобових човникоподібну форму. Плоди — видовжені сіро-жовті боби довжиною 10-15 см, з густим опушенням, вони довго не обпадають (тримаються до наступної весни), з однією-трьома сочевицеподібними насінинами. Живе гліцинія 100 і більше років. Відомі екземпляри, яким понад 150 років. А аматори бонсай із задоволенням використовують усі іпостасі цього довгожителя.

За гарного догляду й за наявності відповідної опори гліцинія сягає у висоту 20 метрів і більше. Доросла рослина морозостійка, але в молодому віці у північних районах потребує укриття. З роками стебла гліцинії перетворюються на потужні канати. Тоді лихо рослині, на чий стовбур підніметься підступна красуня-ліана: використає й задушить…

Рід вістерія має 9 видів. Основний ареал їхнього поширення — у Східній Азії та Північній Америці. Культурний ареал цього роду в Україні — у південних та південно-західних областях. Ця ліана добре росте й швидко розвивається на пухких, глибоких і родючих ґрунтах. Вибаглива до освітлення, особливо під час цвітіння. Для розкішного цвітіння вона не менш як півдня має перебувати на сонці.

Цвісти й плодоносити починає з 3-5 років. Протягом одного вегетаційного періоду, наприкінці літа, може спостерігатися повторне цвітіння, хоча й значно слабкіше, з коротшими китицями. У спекотну погоду період цвітіння скорочується. Витримує затінок, але краще росте на освітлених місцях. Середньопосухостійка.

Якщо вам доводилося хоч раз бачити гліцинію квітуючою, то, природно, виникає цілком зрозуміле бажання спробувати виростити щось подібне у себе на дачній або присадибній ділянці. Найпростіше розмножувати її живцями. Для цього треба зрізати пізньої осені з куща лозу, нарізати живці, зв’язати й закласти на зберігання у вологий субстрат у холодний підвал (уся процедура така, як із виноградом). Навесні висадити в шкілку або на постійне місце під пластикові пляшки. Приживлюваність — близько 50 відсотків.

Розмноження гліцинії

Розмножувати гліцинію можна й зимовим щепленням ( у грудні) на коренях (тільки на коренях, тому що деревина в гліцинії пухка, і щеплення не вдається), або горизонтальними відсадками (але для цього треба мати десь поблизу маточну рослину). Восени, після опадання листя, нижні пагони нахиляють до землі, трохи «ранять» і пришпилюють. Зверху пришпилені пагони засипають ґрунтом, залишаючи на поверхні тільки їхні верхівки. Наступної осені, коли нова коренева система розів’ється, відсадки можна відокремлювати від маточної рослини. Якщо коріння відросло недостатньо, відсадки залишають ще на рік.

Розмножувати вістерію можна й зимовими живцями з однією брунькою в умовах закритого ґрунту. Строк живцювання лютий — березень. Заготовлені пагони розколюють навпіл уздовж осі, а потім із цих половинок нарізують живці довжиною 5 см з однією брунькою посередині живця. Укорінення виконують у ящиках або в горщиках у теплиці. Для цього живці занурюють у ґрунт бруньками догори на відстані 4-5 см один від одного. Потім їх присипають піском шаром 1-1,5 см.

Добре (до 100%) розмножується вістерія й зеленими напівздерев’янілими пагонами поточного року. Нарізувати живці можна секатором, але краще гострим ножем, тому що на гладкому зрізі утвориться наплив (калюс) і, отже, швидше розвинеться коріння.
Прискорити утворення коренів можна, обробивши нижні кінці живців синтетичними ауксинами: індолілмасляною кислотою (ІМК), 25-50 мг на 1 л води, або гетероауксином (100-150 мг на 1 л води). Живці поміщаємо в розчин нижніми кінцями на глибину 2-4 см і витримуємо 12-24 години. Потім їх споліскуємо чистою водою й висаджуємо у підготовлені дерев’яні або пластмасові ящики висотою у дві долоні, наполовину заповнені спеціально підготовленим пухким субстратом, що складається із землі з домішкою в рівній кількості торфу й піску, або у парник, заглиблюючи в ґрунт на 3-4 см, добре зволожуємо і накриваємо склом. Ящики ставимо у напівзатінок.

Отакою може бути Гліцинія

Догляд та формування

Для формування коріння потрібно створити умови досить високої вологості повітря й ґрунту. Живці, висаджені в парниках і теплицях, до утворення коренів протягом одного або півтора місяця необхідно захищати від прямих сонячних променів. Можна для цього побілити рами вапняним молоком. Дуже важливо регулярно поливати живці один — два рази на день, залежно від температури повітря. Після появи молодих пагонів поливи скорочують до одного разу в 2-3 дні. До осені притінення знімають.

Я пересаджую одно- або дворічні рослини із середини серпня й до кінця листопада, а найбільш ніжні — навесні, починаючи з березня і до середини травня. Пробувала розмножувати гліцинію й насінням. Насіння висіваю в теплиці у грудні-січні або у відкритому ґрунті ранньою весною. Схожість насіння зберігає 2-3 роки. Проростання пізнє. Сім’ядолі не виносяться сходами із ґрунту и залишаються в землі. Сходи мають непарноперисті перші листки, з невеликою їх кількістю.

Насіннєвий спосіб теж має деякі переваги. За такого способу майбутні рослини з перших днів свого існування пристосовуються до умов середовища перебування й потім, у дорослому віці, вони досить витривалі та стійкі до будь-яких погодних сюрпризів. Такий спосіб розмноження найбільше підходить для північних регіонів України.

Сіянці зацвітають через 4-6, а деякі — й 9 років, а саме цвітіння «розщеплюється» як у кращий бік (у менших кількостях), так і в гірший. Гірші за своїми декоративними якостями сіянці використовую як підщепу для розмноження щепленням. Підчас вирощування гліцинії з насіння трапляються і приємні сюрпризи. Бувають сіянці, які за своїми декоративними якостями перевершують батьків. Такі сіянці я використовую для селекційних потреб, відбираючи з них найкращі, а потім розмножую їх живцюванням, щоб у такий спосіб поповнювати сортоформи цієї гарної ліани.

Висаджують гліцинію навесні на найтеплішому сонячному місці в поживний ґрунт з належним дренажем та слаболужною реакцією. Для цього, готуючи ґрунт, вносять повне мінеральне добриво з розрахунку 25-30 г на 1 м? площі. Добриво рівномірно розсипають по поверхні ґрунту й загортають.

У перші роки свого розвитку гліцинія має довгі й тонкі пагони, а в зрілому віці утворюється щільна сукувата деревина. Квітки в цієї рослини з’являються на бічних, тонших гілках, які варто оберігати, проводячи омолоджування рослини або проріджуючи її гілки. Правильне обрізування гліцинії — запорука рясного цвітіння.

Квітки утворяться на минулорічній і старішій деревині або на коротких квіткових пагонах поточного року, що виходять із багаторічної деревини. Тому для одержання квіткових бруньок, від кількості яких залежить рясне цвітіння, необхідно щороку після весняного цвітіння сильно обрізувати минулорічні пагони (довжина їх має бути не більше З0 см). У серпні приріст поточного року також варто вкоротити на 4-5 бруньок. У цілому процедура обрізування не складна. Але виконувати її треба неухильно, інакше вам не домогтися рясного цвітіння. Гліцинія досить стійка до хвороб і шкідників.

Ще одна порада: у перші роки після садіння не можна очікувати, що вона відразу ж постане перед вами у всій своїй пишноті. Гарні зарості нерідко утворюються через кілька років, і вже потім рослини набувають сталості, створюючи естетичне незабутнє враження.

Незважаючи на те, що ця дивовижно гарна й корисна ліана має неабияке значення в житті людини, її побачиш не часто. Але я сподіваюся, що незабаром вона займе гідне місце у дворах будинків та на присадибних ділянках.

Л.В. Марущак, м.Виноградів, Закарпатська обл.




Поділитись своєю думкою