Зелене добриво на присадибних ділянках


Як відомо, щоб збирати високі й сталі врожаї овочів чи інших культур і підтримувати родючість грунтів, необхідно застосовувати мінеральні й органічні добрива. Наприклад, під овочеві треба вносити 40-60 т/га гною і середні дози мінеральних добрив: по 60-100 кг/га азоту, фосфору і калію у діючій речовині. На придбання цих добрив потрібно багато грошей. Постає питання: де їх взяти і як вийти з цього становища? Тут можуть допомогти зелені добрива (сидерати) — дешевші, екологічно чисті, незамінні як на угіддях фермерських господарств, так і на присадибних ділянках. Це один з основних засобів підвищення родючості грунту не хімічним, а біологічним шляхом, що дає змогу отримати високі врожаї чистої, не забрудненої хімікатами продукції.

Біомаса зелених добрив швидко розкладається, при цьому вивільнюються легкозасвоювані елементи живлення, які рослини споживають у перші ж періоди свого розвитку. У інших органічних добрив поживні речовини знаходяться переважно у менш доступних для рослин формах і тільки в міру поступового розкладання та мінералізації, наприклад гною, вони можуть засвоюватися рослинами. Цей процес можна схематично зобразити у вигляді такого ланцюжка: зелене добриво — солома — гній — торф. Тому, коли немає гною, компостів, торфу, зелене добриво — справжня знахідка для власників присадибних ділянок.

Відомо багато рослин, які використовуються на зелене добриво. Це насамперед бобові: конюшина, люпин, буркун, еспарцет, вика, горох тощо, цінною властивістю яких є здатність за допомогою бульбочкових бактерій, розташованих на кореневій системі, фіксувати з повітря азот і збагачувати ним грунт. Корені бобових проникають вглиб на 2-3 і навіть 10 метрів і, так би мовити, піднімають звідти до верхніх шарів грунту поживні елементи. Коли приорюють зелену масу конюшини, на одній сотці в грунт надходить до 3,5 кг азоту, 1,5 кг фосфору та 2,5 кг калію.

Безумовно, використання бобових культур як сидератів має численні переваги. Проте, на жаль, цей захід на великих площах економічно невигідний, бо насіння дороге (наприклад, 1 кг насіння конюшини коштує 25 гривень), та й дістати його нелегко. Тому високобілкову продукцію краще використовувати на корм домашнім тваринам у вигляді зеленої маси, сіна тощо, а приорювати на добриво тільки післяжнивні рештки однорічних бобових, зелену масу або післяжнивні залишки багаторічних — лише на третій-четвертий рік.


Деякі власники присадибних ділянок після збирання різних овочів та картоплі сіють жито і навіть пшеницю та приорюють їх на зелене добриво восени або ранньої весни, тобто «ховають» у землю майбутній хліб, витрачаючи таким чином дороге зерно, яке доцільніше було б використати для годівлі тварин і птиці або випікання домашнього хліба.

Ми пропонуємо висівати на зелене добриво хрестоцвіті (капустяні) культури. Це насамперед гірчиця біла, редька олійна, озимі — суріпиця та ріпак, тифон, перко. Насіння їхнє досить дешеве. Завдяки короткому вегетаційному періоду (1-1,5 місяця) формуються високі врожаї зеленої маси — в межах 200-400 ц/га. Капустяні невибагливі, їх можна вирощувати навіть на бідних піщаних грунтах, до того ж вони витримують заморозки до мінус 8-10°С.

Висівати на сидерати капустяні можна з весни (ранні і пізні весняні посіви) до пізнього літа (післяукісні й післяжнивні посіви). На малородючих грунтах (піщаних, супіщаних, засолених та тих, де змитий верхній родючий шар) найдоцільніші строки сівби з ранньої весни до початку літа. При цьому істотно затримується ріст бур’янів і формується значна біомаса сидеральних культур. Можна також висівати капустяні і влітку. Але займати свої невеличкі присадибні ділянки сидератами весною і влітку городники не можуть, бо в цей час вони вирощують овочі і картоплю. Тому доводиться сіяти восени (серпень-вересень) на звільнених від інших культур площах. Норма висіву капустяних — лише 80-100 г на сотку. Зелену масу приорюють до настання перших морозів. Перед оранкою її необхідно скосити.

Якщо є подрібнена солома, її розкидають по скошеній масі, на кислих грунтах додають вапнякові матеріали (подрібнений вапняк, негашене вапно, доломіт), а на всіх інших незначні кількості фосфорно-калійних мінеральних добрив (по 100-200 г на одну сотку). Це забезпечить кращі умови для розкладання \ біомаси та життєдіяльності мікроорганізмів. Приорювати або прикопувати капустяні слід неглибоко, щоб був доступ кисню. Глибоке приорювання сприяє молочнокислому бродінню і консервації біомаси з утворенням силосу, який є живильним середовищем для пліснявих бактерій та грибкових захворювань. Відтак гальмується процес розкладання зеленої маси й утворення елементів живлення.

Дослідженнями лабораторії польового кормовиробництва Інституту землеробства УААН, проведеними в умовах Лісостепу на вилугуваному чорноземі, встановлено, що із приорюваною зеленою масою редьки олійної (400 ц/га) у грунт надходить 138 кг/га азоту, 50 кг/га фосфору та 128 кг/га калію, а гірчиці білої (259 ц/га) — відповідно 128, 41, 71 кг/га елементів живлення. Це відповідає середнім дозам мінеральних добрив або 20-30 т/га гною.

Врожай зеленої маси капустяних господар може використати не тільки на зелене добриво, а й на кормові потреби. Наприклад, згодовування редьки олійної підвищує середньодобові надої молока на 1,2-1,5 кг, а вміст у ньому жиру зростає на 0,25 %. Це істотний резерв заощадження комбікормів. До того ж завдяки згодовуванню зеленого корму з хрестоцвітих восени вдається уникнути різкого зниження молочної продуктивності корів. Тому досить вигідним є приорювання отави, тобто післяжнивних та кореневих залишків після використання зеленої маси хрестоцвітих на корм тваринам. При цьому в грунт надходить азоту 36-40 кг/га, Р205 — 27-35 кг/га, К20 — 34-47 кг/га, що відповідає низьким та середнім дозам мінеральних добрив або 10-15 т/га гною.

Зрозуміло, що основним біологічним джерелом підвищення родючості грунтів і врожаїв сільськогосподарських культур був і залишається доброякісний підстилковий гній, дія якого на грунт та рослини триває декілька років. Ми не відкидаємо і цінність мінеральних добрив, які необхідно застосовувати в розумних межах. Але не кожний господар має на своїй присадибній ділянці чи у фермерському господарстві «цех» з виробництва гною або кошти для придбання. Тому зелені добрива є одним з шляхів виходу із скрутного становища, яке склалося нині в аграрному секторі.

А. О. Сипко, старший науковий співробітник інституту землеробства УААН


Інші статті по темі:





Поділитись своєю думкою

Ваша елктронна адреса не буде публікуватись. Required fields are marked *