Про те, що село Козачки Летичівського району старше покоління вважало черешневою столицею Хмельницької області, мабуть знали всі хмельничани. В той час навколо села росли дуже гарні черешневі сади. В селі працював пункт з приймання і консервування плодів черешень, де щорічно консервувалась велика їх кількість у дубових 100-літрових бочках, яких не менше десяти вагонів відправлялося до Ленінграду. Від цього колгосп мав значні прибутки. Але біда спіткала ці сади. Райком компартії направив сюди голову колгоспу з іншого села, а цьому керівникові не сподобалися черешневі сади, бо вони завдавали багато клопоту. Він вирішив розкорчувати черешні і посіяти пшеницю. Тепер на тих земельних ділянках немає садів і не росте пшениця, зате буяють бур’яни.
Моє дитинство пройшло в тих садах. На той час я не задумувався, хто садив їх, як вирощувати і доглядати черешневі сади. В них росли різні сорти дуже високоврожайних і смачних черешень.
У 1965 році доля закинула мене на Шепетівщину Хмельницької області. Я був дуже здивований, що тут майже ніхто не вирощує черешень. Навіть на базарі неможливо було купити цих плодів. Коли в 1988 році я одержав шість соток під садову ділянку, то відразу ж почав садити черешні. Але з року в рік мене переслідувала невдача. Черешні, які я купував на базарі, через рік-два гинули. На штамбі та в основі скелетних гілок розтріскувалась кора (морозобоїни). За сильного пошкодження кора майже відділялася від деревини по всій окружності. Пошкоджена камбіальна тканина відновлювалася погано, тому такі рани майже не заростали і не піддавалися лікуванню. Найчастіше це спостерігалося після дощового літа. Слід зазначити, що високоштамбові дерева пошкоджувались більше, ніж низькоштамбові.
Після таких невдач я вирішив поїхати в Козачки і порадитись з селянами, які колись працювали в саду, хоч надії було дуже мало. На щастя, мої пошуки закінчились дуже вдало. Мені розповіли про технологію садіння, вирощування і догляду за черешневими садами. Цю технологію я застосував на своїй садовій ділянці і тепер у мене ростуть декілька сортів високоврожайних і смачних черешень. Чим дуже здивував своїх сусідів по садовій ділянці.
Коротко я постараюсь розповісти про технологію вирощування черешні, яку застосовували садоводи із Козачок. Штамбоутворювачем для культурних сортів черешні використовували лише місцеві морозостійкі форми дикої черешні.
Насіння заготовляли з дерев дикої черешні, що росли поодиноко, осторонь від інших дерев черешні і не в середині лісових масивів чи в інших захищених місцях, а на узліссі, на більш відкритих підвищених ділянках. Дерева хворі, з сухими гілками чи з виявленою глеєтечею в окремих місцях або на стовбурі, на скелетних гілках з слідами зарослих морозобійних тріщин теж непридатні для заготівлі з них насіння. Сіянці з них мають низьку зимостійкість.
Щойно зібрані, відмиті кісточки черешні висівають у ямки, зроблені посередині ями. Ці ями копають навесні 80—100×100 см. Ями засипають верхнім родючим шаром грунту, змішаним з перегноєм (20—30 кг на яму), 200 г суперфосфату і 300 г калійних добрив або 600 г попелу. Влітку, коли земля в ямі осідає, її присипають пухкою землею, не змішаною з добривами. У разі потреби до землі додають пісок, щоб поверхня грунту не ущільнювалася, не утворювалася кірка, яка перешкоджатиме проростанню насіння. В кожну з них висівають по 5—6 кісточок купкою (а не врозкид) і присипають землею шаром 2—3 см. Поверхню ями мульчують прілою соломою, рослинними рештками, листям шаром 10 см і добре поливають водою. Протягом літа й осені утримують землю під мульчею вологою. Рано навесні, як тільки сніг розтане, мульчу знімають, а коли земля підсохне, її розпушують, не порушуючи насіння.
Насіння можна висівати й навесні, але для цього його потрібно стратифікувати. Краще висівати зразу ж після збирання, тому що під мульчею влітку та протягом зими воно стратифікується.
Після появи сходів та після утворення 2—3 справжніх листочків рослини проривають, залишаючи в ямці по 2—З сіянці. Пізніше, коли вони досягнуть висоти 10—15 см, у ямці залишають один найкраще розвинутий сіянець, а інші зрізують при землі. Виривати зайві сіянці не можна, щоб не пошкодити кореневої системи того, що залишився. Протягом літа грунт у ямці розпушують, прополюють від бур’янів та періодично поливають. При ретельному догляді сіянці можуть досягти висоти 70—90 см.
У перший рік сіянці, як правило, не використовують для перещеплення, оскільки пагонів, придатних для окулірування, у них відростає мало. Навесні наступного року їх обрізують на висоті 50—70 см від поверхні грунту, щоб викликати ріст бічних пагонів. Якщо сіянці мають бічні сильно розвинуті пагони, серед них вирізують ті, що відходять під гострим кутом, а інші, коли їх залишилося не менше 4—5, рівномірно розміщених у різні боки, вкорочують приблизно на половину чи третину довжини на одному рівні. Центральний пагін у таких сіянців укорочують на 20—25 см вище зрізу бічних. Якщо бічних сильнорослих пагонів залишається мало, їх укорочують до 20—30 см від основи. У сіянців без бічних пагонів центральний провідник укорочують до 10—12 см. Таке обрізування зумовлює інтенсивний ріст пагонів у зоні закладання крони на потрібній висоті від поверхні грунту. Коли пагони досягають довжини 20—25 см, зайві з них — пагони-конкуренти центрального провідника та пагони на бічних, які ростуть в середину крони, — прищипують. Якщо у сіянців пагони відростають у різні боки і не відходять під гострим кутом, їх не прищипують. Так формують ярусну або розріджено-ярусну крону.
У кінці липня — на початку серпня, коли кора на пагонах добре відстає, їх окулірують звичайним способом. Через низьку самоплідність черешень на одному дереві необхідно окулірувати кілька сортів, що сприятиме кращому перехресному запиленню, а відтак — підвищенню врожайності.
На своїй садовій ділянці я використовував такі сорти: Красуня Києва, Китаївська чорна. Киянка і Дрогана жовта. Місце окулірування пагонів повинно бути якомога далі від стовбура. Чим більшою буде основа дерева з морозостійкої породи, тим менше будуть пошкоджуватись гілки щепленого сорту. Як правило, місце окулірування повинно бути на відстані не менш 25—З0 см від стовбура.
Під час окулірування у сіянців відбирають 5—6 найкраще розвинутих бічних пагонів, що ростуть у різні боки з великим кутом відходження від стовбура та центральний провідник. Якщо у сіянців відросли пагони на бічних гілках, краще заокулірувати їх, ніж пагони першого порядку.
Діаметр пагонів у місці окулірування має бути не менше 8—9 мм. Якщо він менший, вічка приживаються гірше. На бічних пагонах окулірують по одному вічку, а на центральному — по два з протилежних боків. Окулірування більшої кількості бічних пагонів, ніж потрібно для закладання нижнього ярусу скелетних гілок, та подвійне окулірування центрального провідника виконують з урахуванням того, що частина може не приживитися. Щоб не робити окулірування вічок з квітковими бруньками, щитки використовують лише з живців завдовжки 40 см і більше. Вічко окулірують на міжвузлі з вернього боку пагона, що забезпечує кращий ріст окулянта та звільняє від необхідності підв’язування його до шипа. Надмірну загущеність, що спостерігається в таких випадках, видаляють під час формування крони дерев у саду.
Навесні наступного року заокуліровані пагони вкорочують не безпосередньо над вічком, а залишаючи шип завдовжки близько 15 см. Всі інші незаокуліровані пагони і гілки вирізують на кільце. У період набрякання бруньок їх виламують на шипу та 4—5 бруньок нижче заокулірованого вічка, щоб з них не проростали дикі пагони, не конкурували з окулянтом і не затінювали його. Стандартні сформовані молоді деревця щепленого сорту на штамбоутворювачах повинні мати центральний провідник та не менше 3—4 бічних гілок культурного сорту.
У дерев, вирощених з насіння на постійному місці, коренева система не пошкоджується, оскільки їх не пересаджують. Такі дерева краще ростуть і раніше вступають у плодоношення. В них швидко розвивається стрижневий корінь, який глибоко проникає у нижні шари грунту, завдяки чому вони краще витримують посуху, тимчасове пересихання верхніх шарів грунту, де розташовані основні горизонтальні корені. У дерев з глибоко розташованим, добре розвинутим стрижневим коренем пошкоджена морозами коренева система відновлюється швидше. Отже, вирощування черешні з висівом насіння дикої черешні на постійне місце і вирощування їх тут з наступним перещепленням поки що найбільш надійний захід проти пошкодження дерев низькими температурами на Поліссі України.
С.А.Кусторовський, агроном, м. Шепетівка
