Грунт — надзвичайно складний і, швидше за все, ще далеко не вивчений світ
Про те, наскільки далекі ми від досконалих знань про грунт та процеси що відбуваються у ньому, можна судити хоча б по тому, які суперечки ведуться підчас навколо тих же городніх грядок. Чи багато хто з вас можуть твердо сказати: перекопувати або не перекопувати регулярно город, чи тримати пристовбурні кола яблунь чистими від бур’янів або їх можна засіяти травами? Найчастіше, ми просто робимо так як звикли, і не вникаємо в суть, і вже ніяк не згадуємо про якісь там грунтові мікроорганізми. А такі мікроорганізми живуть якраз у верхньому шарі землі, який прийнято називати грунтом, і займаються постійною переробкою органічної речовини (залишків рослин) в неорганічні сполуки, доступні для овочевих культур, ягідних кущів і плодових дерев.
Спрощено життя мікроорганізмів можна представити у вигляді такого циклу. Рослини розвиваються, отримуючи з грунту різні мінеральні з’єднання і добуваючи з повітря вуглець. Вуглець, як ви повинні пам’ятати ще зі шкільних часів, різні культури отримують в процесі фотосинтезу: вуглекислий газ розкладається на вуглець і кисень — кисень повертається в атмосферу, а вуглець йде на будівництво тканин живих рослин. Вуглець атмосфери і мінеральні солі, здобуті рослинами з грунту, утворюють органічні, не розчинні у воді сполуки — вони-то і є тими цеглинками, з яких рослини і вибудовують свої тканини. Але вже рослини відживають покладений їм термін, коріння їх залишається в грунті, а стебла і листя потрапляють на землю. Майже відразу до цих органічних залишків направляються грунтові мікроорганізми і приймаються за звичну для себе справу: переробляти органічні, не розчинні у воді сполуки в розчинні мінеральні, а тому доступні овочевим культурам, ягідним кущах і плодовим деревам. Якщо грунтових мікроорганізмів багато і умови підходящі, процес переробки органічних сполук у неорганічні відбувається дуже швидко.
Отже, мікроорганізми створюють у грунті для майбутніх рослин запаси поживних речовин. Але життя цих крихітних трудяг коротке, і, відживши своє, вони відмирають цілими колоніями, утворюючи невеликі грудочки грунту самої різної форми з піщинками, шматочками глини і різними рослинними залишками. Грудочки ці зазвичай темного кольору і надають родючому ґрунті особливий чорний колір. Коли їх багато, грунт здається трохи маслянистий на дотик, і про нього, зазвичай говорять, що він жирний, багатий поживними речовинами.
Грунт з хорошою водо- і повітропроникною структурою зазвичай буває там, де він задернений. Ось чому я і дотримуюся правила: не перекопувати грунт навколо своїх яблунь і ягідних кущів — перекопані пристовбурні кола крім інших недоліків (зрозуміло, є і переваги) вимагають постійної уваги, такий грунт слід частенько рихлити, особливо після дощу і поливу, щоб він не затягувалася кіркою, що порушує повітрообмін в грунті. Пристовбурні кола у своєму саду я, зрозуміло, і не рихлю — вода тут ніколи не застоюється і повітрообмін відбувається нормально. Звичайно, бур`яни з’являються і в моєму саду, відбираючи у ягідних кущів і плодових дерев частину поживних речовин, але я мирюся з цим, а щоб пристовбурні кола не заростали зовсім, разів два за літо скошую трави і залишаю їх тут же, то є мульчею, вкриваючи грунт від сонця і постачаючи мікроорганізми харчуванням. А ось восени, щоб було тепліше, укладаю навколо кущів і яблунь невеликим шаром напівперепрілий гній або хороший компост. Взимку це добриво буде оберігати їх від холоду, а навесні, крім головного завдання — підгодувати сад, стримає бур`яни.
Хороша повітропроникність грунту необхідна не тільки рослинам, які вирощують в саду і на городі. Кисень потребують і самі грунтові мікроорганізми, зайняті переробкою органічних залишків. Називаються ці грунтові мікроорганізми аеробними. Під час своєї роботи вони дихають: споживають кисень і виділяють вуглекислий газ, який по тим же ходам в грунті відводиться назовні і використовується рослинами, зайнятими фотосинтезом. При відсутності кисню аеробні бактерії гинуть.
Давайте згадаємо, як робить садівник, що вирощує ранні овочі в парнику. Ще з осені заготовлений у нього гній. Складний в купу і прикритий від дощу, а часто ще й утеплений на зиму. У купі гній злежується і зберігається майже в первозданному вигляді. Але от приходить пора набивати їм парники, садівник знімає з купи всі укриття і приймається ворушити її вилами або лопатою — він піднімає шари гною і відкриває всередину шлях повітрю. Точно так само поступає він і в наступні дні, поки купа як слід не розігріється. Що ж відбувається? Повітря потрапляє всередину злежалого гною і викликає до життя аеробні бактерії що збереглися там, і вони, посилено розмножуючись, відразу беруться за роботу. Розігрів купи гною, тепло, що виділяється добривом, — це і є результат діяльності аеробних бактерій.
Далі розігрітий як слід гній перекладають на дно парника, зверху укладають на нього родючу землю і висівають насіння. Так в теплі, в надлишку вуглекислого газу, що виділяється працюючими аеробними мікроорганізмами, і ростуть овочі. Але ось зібраний урожай, парник вже не дає колишнього тепла, гній остигає, і родючий грунт разом із гноєм з парника видаляється. Але колишнього гною в ньому вже немає, він перегорів, перепрів, перетворився на маслянистий жирний перегній густого темного кольору з хорошою структурою — результат дво- тримісячної роботи аеробних мікроорганізмів.
Є в грунті й інші мікроорганізми — анаеробні бактерії, які обходяться без кисню. Вони теж зайняті переробкою органічних залишків у мінеральні сполуки, але роблять це куди повільніше, ніж їх аеробні побратими. Приклад роботи анаеробних мікроорганізмів — торф на дні болота, на утворення його йде дуже багато часу. Є анаеробні мікроорганізми і в купі гною, заготовленої для парника. Вони живуть там цілий рік, не вимагаючи кисню, але результати їх праці за такий короткий для них термін відзначити, на жаль, не можна. Помітні вони будуть лише через кілька років.
А тепер давайте замислимося, як зберегти структуру ґрунту, створену грунтовими мікроорганізмами. Якщо грунт задерніти, то на такій землі не залишиться сліду від чобота, не злипнуться в щільну масу пори-коридорчики, по яких переміщаються повітря і вода. Без дерну родючий шар грунту залишається без природного захисту. Ось чому жоден поважаючий свою землю садівник не наступить на свою грядку ногою. Для переміщення по живій землі (при перекопуванні грядок, посадці) під рукою повинна бути широка дошка, довжиною в ширину грядки — тільки на неї і можна наступати під час роботи, так ви не завдасте своїй землі ран.
Втрата грунтом своєї структури, тобто перетворення його в неживий грунт, давно відома і науці і практиці — жива земля гине під каблуками і тим більше під колесами трактора. Досить важкі трактору раз сім-вісім проїхати взад-вперед навіть по лузі, до того ж не дуже зволоженому, де родючий шар начебто і захищений шаром дерну, і грунт повністю втрачає свою колишню структуру.
Мені ще пощастило знати той час, коли майже кожен господар своєї землі пам’ятав, що приносить урожай тільки жива земля. Я спостерігав і не раз, як на присадибну ділянку, зорану і підготовлену до посіву, виходила людина з кошиком зерна і у великих, широких постолах. Вона повільно і обережно пересувалася по ріллі, розкидаючи насіння. Постоли ці надягали тільки під час сівби.
Анатолій Онега, Сумська обл.
