На жаль, багатьох коштовних хутрових звірів люди майже знищили через їхній волосяний покрив. Така ж доля спіткала і нутрій на південноамериканському континенті. Великий попит на їхнє хутро сприяв тому, що на початку минулого століття нутрій стали розводити на фермах. Крім шкурок, нутрія дає і високоякісне м’ясо.
Біологічні особливості
Батьківщина нутрій — Південна Америка де дотепер колонії цих диких звірків можна знайти у важкодоступних місцях у Парагваї, Аргентині і Патагонії. Вони населяють берега рік і озер, густо зарослих прибережною рослинністю, що служить їм основою годівлі і захистом від ворогів. У берегах нутрії риють короткі підземні нори, у яких самки виводять щенят. Вхід до нори влаштовують нижче рівня води. У тепліших областях нутрії споруджують лише гнізда з водяних рослин. До Європи цих звірків завозили, головним чином, з басейну ріки Парани і з Патагонії.
Середовище існування нутрій вимагало від них уміння рухатися по суші й у воді, що наклало відбиток на їхній зовнішній вигляд. Тулуб нутрії має пишний волосяний покрив з добре розвинутим волоссям, яке захищає ніжнішу частину і поверхню тулуба під механічних пошкоджень. Під ним росте коротший, густий і хвилястий підпушок, волоски якого створюють між собою дрібні повітряні порожнини, що захищають поверхню тіла від холоду і перешкоджають зайвому намоканню шкіри.
Тулуб нутрії видовжений, спина дуже вигнута. Довжина тулуба дорослих тварин від носа до кореня хвоста 500—700 мм. Голова відносно велика, тупоноса, з вираженими дотиковими вусами в ділянці губ. У нутрії 20 зубів. Найхарактерніші (їх добре видно) — дві пари могутніх різців, коричневого або жовтогарячого забарвлення. Шия відносно коротка. Передні кінцівки менші і служать для притримування їжі. Задні кінцівки дужчі, на них по 5 пальців, чотири з’єднані плавальними перетинками, п’ятий вільний. Тулуб нутрії завершується міцним хвостом завдовжки 300—400 мм, що має круглий перетин і на кінці звужений. Хвіст вкритий лускатою шкірою і рідкими волосками.
Доросла нутрія важить 5—6 кг. старі самці можуть досягати 6—12 кг. Самки трохи тонші за самців такого ж віку.
Однією з особливостей нутрії є плавальні перетини на задніх кінцівках. Для руху у воді пристосована і ротова порожнина. Губи з різцями відокремлюються воронкоподібною шкірною складкою, яка під час перебування звірка під водою закриває порожнину рота і перешкоджає потраплянню до неї води. У носових і вушних отворах є клапани, що затуляються під час занурення у воду. Запас повітря в легенях дає змогу нутрії залишатися під водою кілька хвилин
Ще одна особливість — молочні залози (їх у нутрії 4—5 пар) розташовані на боках самки, на відміну від інших тварин, у яких вони розташовані на животі. Сім’яники самців зосереджені не в мошонці, а в паховому канатику, тому під час зовнішнього огляду їх не видно.
Вагітність у нутрій триває 128— 133 днів. Щенята нараджуються оброслими волоссям, видющими, вони здатні чути, з уже прорізаними молочними зубами.
З органів чуття у них добре розвинуті нюх, дотик і слух. Зір у нутрій пристосований бачити вдалину, поблизу нутрія бачить погано. Для нутрій характерна велика незлагідність із тваринами з інших груп, а часто й із слабшою особиною у своїй групі. Ця нетерплячість іноді переходить в агресивність.
Нутрії зберегли своє природне забарвлення волосяного покриву і за розмноження в неволі (на фермах). Цей тип забарвлення називається «стандартне забарвлення нутрій або «стандартна нутрія».
За забарвленням нутрій поділяють на сіро-коричневих, у яких переважає відтінок від сірувато-коричневого до піщаного, і стандартних жовтогарячих з червонясто-коричневим відтінком волосяного покриву на боках і на підчерев’ї.
На сьогодні виведено різні кольорові різновиди нутрій. Найпоширеніші — чорні, білі, золотаві і т.п.
Розведення нутрій. Умови утримання
Розведення нутрій найкраще починати з стандартної нутрії, що вирізняється найвищою плодючістю та якістю волосяного покриву. Кольорові різновиди може розводити лише досвідчений звірівник, який знає, як запобігти несприятливому впливу небажаних чинників. У них часто спостерігається зниження плодючості и життєдіяльності дитинчат, вади волосяного покриву. Закупівельні ціни на кольорові шкурки сьогодні не вищі від стандартних, що також на користь розведенню нових різновидів нутрій.
Нутрії не дуже вибагливі до у мов утримання, однак мають своєрідні потреби. Найважливіше корму мас бути достатньо. Хоча основним кормом є зелений корм, а взимку сіно, варто знати, що нутрії потребують і концентрованих кормів звірівник повинен мати у своєму розпорядженні достатню кількість зерна, головним чином ячменю, пшениці, кукурудзи. Без таких добавок не можна розводити нутрій. Узимку потрібно мати достатню кількість соковитих кормів, наприклад, картоплі, буряків, моркви тощо.
Крім того, звірівник повинен мати у своєму розпорядженні належну ділянку (сад, подвір’я і т. п.), розташовану якомога далі від гамірних доріг з інтенсивним рухом. Розміри ділянки залежать від того, який спосіб утримання нутрій вибере господар. Найчастіше нутрій утримують у звичайних вигулах з будиночками і з басейном, який повинен бути достатньої площі і мати джерело води.
За кліткового утримання місця потрібно менше оскільки клітки можна поставити в теплі будівлі (сараї тощо). У клітках облаштовують невеликі резервуари з водою або ж нутрій утримують без води. У такому разі в клітках ставлять тільки напувалки.
Місце, де утримують нутрій, відокремлюють від місць для свійських тварин, птиці. Для розміщення нутрій не придатні занадто сонячні місця (влітку нутрії потерпають від перегрівання, а також, холодні і де віють сильні вітри.
Клітки для нутрій
Клітки для нутрій виготовляють з металу, бо дерево вони розгризають Стінки кліток можуть бути з металевого листа із залізних прутів і т.п. Зверху клітки повинні накриватися, щоб нутрії з них не вилазили. Підлогу роблять або із суцільного металевого листа, або гратчастою, виготовленою з сітки з вічками не більше 25 х 25 мм. Клітки встановлюють на ніжках заввишки приблизно 0.5 м. висота кліток 0.6 — 0,8 м.
Якщо кліткове утримання нутрій хочуть поєднати з використанням басейну, то він мас бути металевим, і зроблений так само, як за вигульного утримання. За кліткового утримання (без купання тварин) у клітках установлюють тільки напувалки з водою. У задній частині клітки обладнують дощату будку, оббиту зсередини металевим листом, плитами з етерніту тощо, зверху її прикривають дерев’яною відкидною кришкою. Клітки розташовують або на відкритому місці, прикриваючи їх кришками, або під навісом. Узимку бічні стінки слід утеплювати. Але, якщо є можливість, то краще на зиму забирати їх до сараю чи комори.
Нутрія — полігамна тварина, тобто одного самця можна утримувати з кількома самками. На цьому грунтується і найпоширеніший спосіб розведення нутрій — сімейний (гаремний). За нього в одній клітці (вигулі) протягом року утримують 4—6 самок та одного самця. Тут вони запліднюються, народжують щенят і тут же вирощують молодняк аж до відсаджування у віці 6—7 тижнів. Перевага способу в тому, що парування відбувається без втручання звірівника, він лише стежить за ходом вагітності самок, народженням дитинчат і їхнім вирощуванням.
За групового розведення у великому загоні разом утримують численну групу самок з кількома самцями. Після спарювання тварин звірівник через певний час ділить вагітних самок, на невеликі, по 5—7 голів, групи й відсаджує їх до окремих вигулів, де і відбувається щеніння. Цей спосіб розведення не рекомендується для звичайної практики головним чином через агресивність самців між собою.
Достеменно визначити походження щенят по батькові та матері можна лише за парного (моногамного) розведення, коли в клітці утримують одну пару — самця і самку. Однак за цього способу потрібно мати більше кліток і значно більше витрачається кормів.
Складніший спосіб розмноження — так зване ручне парування: самця підсаджують до самки, коли в неї почнеться охота.
Роблять і по-іншому, самця підсаджують до самки на 1-2 місяці, а коли вона завагітніє, його підсаджують до інших самок. Так можна здійснювати і розведення родинами. Однак ці способи може застосувати тільки досвідчений звірівник.
Початківцям найкраще починати розводити нутрій з гаремного способу. Для цього спід придбати 2—3 родини стандартних нутрій. Обладнуючи вигули або клітки, варто враховувати ще й те, що, крім кліток для племінних тварин, для кожної родини потрібні ще дві клітки, куди розміщуватимуть відсаджених щенят — окремо самочок і самців. Необхідно також мати певний резерв корисної площі для тварин у разі, якщо надумаєте розширити господарство або виникне необхідність, не передбачена раніше, розділити виводки з великою кількістю щенят тощо. Коли набудете певного досаду щодо догляду, вивчите потреби нутрій у кормах, ви зможете розширити своє господарство і розводити нутрій складнішими способами.
На плем’я самочок відбирають у віці 7—8 місяців з живою масою не менше 3.5 — 4 кг. Самці повинні бути на 1—2 місяці старші за самочок і живою масою не менше 4—4,5 кг. Сім’ю утворюють з 4—7 самочок (найкраще сестер або напівсестер, оскільки родинні тварини краще уживаються одне з одним і одного неспорідненого самця. Тварини мають походити від батьків з належною продуктивністю, екстер’єром, особливо волосяним покривом, мати задовільний стан здоров’я.
Парування та розмноження
За статтю нутрій розрізняють за статевими органами біля анального отвору. У самочки статеві органи (піхву) видно відразу під задньопрохідним отвором, у самця статевий ортам (пеніс) розташований у кількох десятках міліметрів від анального отвору Крім того, самець більший і важчий за самку, голова у нього також більша.
Самка, як тільки підсадили до неї самця, стає роздратованою. Коли ж настає охота, вона поступово з ним зближується, що закінчується їхнім спарюванням. Запліднена самка вже спокійніша, відпочиває і годується разом із самцем. Самки приходять в охоту приблизно кожні 28 днів, однак період між тічками може коливатися у межах 9 — 40 днів. Якщо спарювання відбудеться не відразу, то самець запліднить самку в наступну охоту, тобто протягом 1—1,5 місяця мають бути запліднені усі самки.
Вагітність нутрій, як зауважувалося вище, триває досить довго 128—133 дні. Виявити вагітність і стежити за її перебігом можна за величиною сосків молочних залоз. Перед заплідненням соски молодої самки бувають завбільшки із шпилькову голівку, а наприкінці другого місяця вагітності досягають у довжину вже 2.5—3.5 мм. У самок старшого віку довжина сосків не змінюється, але в міру розвитку вагітності соски стають товщими і на їхніх кінцях лущиться шкірочка. Досвідчений звірівник установлює вагітність також і промацуванням плодів у черевній порожнині.
У перших виводках у нутрій звичайно буває менше щенят, потім, починаючи приблизно із шостого виводку, їхня кількість коливається від 4 до 8. Самки після трирічного віку приносять уже менше щенят. У виводку може бути від 1 до 12 щенят і більше.
Щенята відразу ж після народження дуже жваві, бо в них уже є зуби, вони на 3—4-й день починають їсти твердий корм. Але найважливіша складова їхнього харчування — материнське молоко. Найбільше молока утворюється в період між 2—4 тижнями лактації, потім його кількість зменшується.
Відсаджений молодняк приблизно одного віку вирощують великими групами, кількість яких залежить від наявної площі для утримання. Відразу після відлучення (якщо є така можливість), але не пізніше, ніж настане статева активність (4-місячний вік), необхідно відокремити самців від самок. У віці 7 місяців тварин відбирають на плем’я, а інших протягом восьмого місяця життя поступово забивають, знімаючи з них шкурки.
Самки приходять в охоту через два дні після щеніння. Однак чимало самок спаровуються лише під час другої охоти, тобто приблизно через 30 днів після пологів. Якщо цього не сталося, то спарювання настає на 56-58-й день після щеніння, до того ж щенята вже повинні бути відлучені.
Для подальшого розведення відбирають здорових щенят з батьківськими задатками високої продуктивності, ріст і маса яких відповідає необхідним показникам для даного віку. Худих тварин, з видимими виділеннями з носа й очей, а також агресивних і поранених вибраковують. Найбільшої уваги необхідно надавати якості опушення. Забарвлення волосяного покриву має відповідати вимогам породного різновиду. Усе тіло тварини повинне бути вкрите пишним волосяним покривом з добре вираженим блиском. Особливу увагу потрібно звернути на якість оброслості внутрішньої поверхні задніх ніг у промежини. Тварин з вадами волосяного покриву вибраковують. Виняткову увагу тут слід виявляти доборові самців.
Нутрії можуть давати приплід до 4-6 років. Самок використовують для відтворення 3-4 роки, самців — 4-6. Насправді тривалість використання нутрій для відтворення залежить від якості годування, утримання та догляду за ними.
Усіх племінних тварин необхідно мітити, щоб визначити їхню належність до племінної групи і походження. Найкраще робити мітку — вирізи на плавальних перетинках і вухах. Кожен виріз відповідає визначеному порядкові номерів за схемою таврування (ключа), що дає змогу відрізнити тварину і достеменно знати призначення його після добору.
Нутрії — досить полохливі тварини, тому поводитися з ними потрібно обережно. Вони бояться різких рухів і шуму. До звірівника нутрії ставляться довірливо. Для огляду їх слід ловити за хвіст, передніми лапами вони повинні об що-небудь спиратися. Переносити нутрій потрібно в природному горизонтальному положенні, до того ж однією рукою тримати за хвіст, а іншою — підтримувати під грудьми. На великі відстані нутрій переносять у спеціальних транспортних ящиках.
Годування нутрій
Правильне годування нутрій полягає у забезпеченні достатньої кількості поживних речовин у годувальному раціоні. Особливої уваги треба надавати годуванню молодих тварин, які ростуть, вагітним і тим, що лактують.
Як основний корм використовують зелені корми, взимку — і сухі об’ємисті корми, концентрати у вигляді зерна або борошна грубого помелу, коренеплоди, овочі, а також різні кормосуміші, сухий хліб тощо.
У літній період нутріям потрібно згодовувати різні види трав, конюшину, люцерну, бобові суміші (горох, вика, горох посівний), а також деякі бур’яни (лобода, березка, кульбаба й ін.), стебла соняшнику і кукурудзи. Нутрії охоче поїдають гілочки дерев і чагарників, верхівки і пазушні пагони винограду, що служать їм для сточування зубів і сприятливо впливають на утворення волосяного покриву. Інший компонент — концентрати — це зернові корми (ячмінь, пшениця, овес), кукурудза і бобов (горох, горох посівний і вика). Мінеральні речовини і вітаміни нутріям надходять у вигляді різних добавок — солі, кормової крейди тощо.
Молодим тваринам варто згодовувати менше кормів, з огляду на їхню живу масу. Вагітним і лактуючим самкам раціон збільшують. Замість зерна їм за можливості можна давати деякі комбікорми, наприклад, суміш для птиці, кроликів і т.п. Поїдаючи ці корми, нутрії, крім основних поживних речовин, одержують і необхідні мінеральні елементи та вітаміни.
Згодовуючи зелений корм, особливо дикорослих трав, потрібно стежити, щоб у ньому не було отруйних рослин. Нутрії до них дуже чутливі, навіть невелика кількість цих рослин зумовлюють у них отруєння і падіж. До таких належать, наприклад, жовтець їдкий, паслін, болиголов, дурман та ін. Розлади травлення і навіть падіж можуть спричинити гілки і пагони дерев, чагарників і винограду, оброблені отрутохімікатами.
Взагалі ж кормовий раціон складають, враховуючи потребу тварин у поживних речовинах. Крім буряків, як соковитий корм можна згодовувати моркву, відходи овочів, запарену картоплю тощо. Концентровані корми можна доповнювати кормовими сумішами або мінеральними та вітамінними добавками.
Зелений корм нутріям згодовують цілим, буряки й моркву потрібно подрібнювати. Паростки сирої картоплі отруйні для нутрій, тому картоплю необхідно варити. Зерно нутріям дають цільним, однак перед згодовуванням його краще замочити на 12 — 24 години. Борошно грубого помелу або концентрати згодовують у вигляді вологих мішанок з вареною картоплею, бардою тощо, додаючи до них різні добавки. Бобові потрібно варити або запарювати. Сіно і гілки дають цілими.
Нутрій годують двічі на день — вранці і ввечері. У ранкову даванку задають близько ЗО % добового раціону, більшу частину кормів згодовують увечері. Спочатку нутріям потрібно дати концентрати, а після них зелені й об’ємисті корми разом із соковитими. Корми не повинні бути цвілими, підгнилими, забрудненими землею і т.п. їх або просто розкладають на підлозі або ж до годівниць (керамічні, металеві), ясел і т.п. Лактуючих самок і щенят молодшого віку доцільно годувати тричі на день.
Утримання нутрій зимою
Взимку необхідно стежити за тим, щоб у нутрій не обморожувалися лапи і хвіст. Воду з басейнів варто спустити, а басейни заповнити соломою, якою можна вистелити і вигульний майданчик. Під час сильних морозів стелю будиночків варто утеплити, поклавши зверху сітчасту раму, а на неї сіно або солому. У будиночках має бути якісна підстилка. Якщо стінки будиночку погано теплоізольовані, то їх необхідно утеплити соломою або іншим матеріалом.
Улітку потрібно стежити, щоб нутрії не одержали теплового удару, тому вигульні майданчики потрібно затінювати. Дах будиночків трохи підняти, залишивши щілину для провітрювання.
Чистота навколишнього середовища — основна умова здорового утримання. У загонах для нутрій щодня необхідно прибирати залишки кормів і гній. У клітках із гратчастою підлогою всі відходи випадають вниз. У будках повинна бути чиста підстилка яку за потреби міняють. Понад усе клопоту завдає замерзла вода в резервуарах. Оскільки тварини в неї випорожнюються потрібно стежити за її чистотою. Улітку воду обов’язково треба міняти щодня, у холодний час року — через 2 — 3 дні залежно від кількості тварин і розмірів резервуарів.
Як отримати шкурку з нутрій
Хоча шкурку з нутрій можна знімати протягом року, все-таки для одержання шкурок кращої якості нутрії забивають у холодну пору року.
Шкурки літнього періоду за якістю гірші. Перед забоєм шкурка має бути дозрілою, для чого потрібно, щоб усе тіло, особливо черевце, було вкрите густим хутром з добре вираженим блиском. Скуйовджене волосся потрібно розчесати металевою щіткою і тварину забивати тільки після того, як вичесані місця обростуть смухом. На якість шкурки безперечно впливає і якість кормів.
Молоді нутрії придатні для одержання хутра у віці 7-8 місяців, коли їхня шкурка має вже достатні розміри. Тварин старшого віку після вибракування з племінного складу перед забоєм слід відповідним чином відгодовувати, щоб їхня шкурка була в гарному стані. Шкурку знімають і з загиблих щенят, що досягли місячного віку.
Забій тварин
Перед забоєм тварин не треба годувати протягом 24 годин. У момент забою нутрію тримають за хвіст лівою рукою, правою ж ударом дерев’яного ціпка по голові миттєво умертвляють тварину.
Внаслідок поранення мозкової частини, знекровлення його відбувається через ніс. Потім нутрію підвішують за лапи і залишають, поки вона повністю не охолоне.
Тварину підвішують у вертикальному положенні, ганчіркою витирають кров на голові. Потім роблять кільцевий розріз на задніх ногах над п’ятою, де починається волосиста частина. Далі розрізують по задньому краю стегон до кореня хвоста, хвіст відрізують біля кореня і починають знімати шкурку «панчохою». Обрізують шкіру навколо анального отвору і роблять кільцевий розріз на передніх ногах на межі волосистої частини. На голові розрізують шкіру навколо вух, очей і губ і відокремлюють від тіла. Після зняття шкурку ретельно очищають від залишків жиру, плівок і м’яса і витирають залишки крові на шкірі в ділянці голови.
Обробка шкурок
Свіжу зняту й очищену шкурку надягають на дерев’яну правилку з м’якої деревини. Ширина правилки 175 — 180 мм, довжина — 1 м, у верхній частині вона клиноподібно звужена. Шкурку спочатку сушать хутром всередину. На правилку її надівають так, щоб з одного боку дошки була черевна частина, а з іншого — спинна. Головний і нижній край шкурки закріплюють цвяхами, щоб під час сушіння вона не деформувалася. Шкурки сушать за температури 20 — 25°С. Коли шкурка достатньо підсохне (не прилипає до прикладеного пальця), її перевертають хутром назовні і досушують. Зберігати шкурки потрібно в сухому темному приміщенні, але краще її якомога швидше продати заготівельній організації.
Шкурки нутрій оцінюють залежно від розміру і якості опушення. однак на сорт шкурок впливає і ступінь їхнього ушкодження. Залежно від якості покриву шкурки поділяють на 4 сорти. Кращими вважаються шкурки з гарною оброслістю по всьому тілу, особливо в черевній і паховій ділянках. Показником якості шкурки служить також довжина волоса в черевній частині і добре виражений блиск смуху.
Залежно від розмірів шкурки поділяються на 5 груп. Вищу оцінку дістають шкурки, довжина яких перевищує 650 мм. Довжину шкурки вимірюють на черевному боці від нижньої частини головного краю до нижнього краю шкурки.
М’ясо нутрій можна приготувати різними способами, так само, як і м’ясо кролів. У Чехії м’ясо нутрій широко використовують і для виготовлення домашньої ковбаси.
Для нутрій характерна агресивність стосовно тварин інших груп. З появою у вигулі чужої тварини відбуваються бійки, у результаті яких тварина дістає поранення, а іноді й гине. Тому нутрій не можна довільно підпускати одне до одного, поєднувати їх у групи, як інших свійських тварин.
Деякі особини мають підвищену агресивність й у власній групі, особливо стосовно слабших тварин. Такі агресивні тварини підлягають вибракуванню. Вагітні самки агресивні і стосовно самця. Щенят із своєї групи вони витримують добре, однак чужих убивають. Тому дуже ризиковано підсаджувати осиротілих щенят до маток іншої групи.
Нутріям можуть передаватися хвороби від різних видів свійських тварин, наприклад, від кролів, птиці й ін. Ознакою захворювання є зниження апетиту, проноси, схуднення, хутро втрачає блиск. Звірівник з появою цих ознак повинен викликати ветеринарного лікаря і виконувати його вказівки щодо лікування захворювання. Однак важливіше запобігати хворобі, дотримуючись чистоти в клітках і часто міняючи воду в басейнах. Нутріям слід згодовувати тільки чистий доброякісний корм і захищати їх від екстремально низьких і високих температур.
Г.Коваленко
