Коли наша хурма зацвіла, ми навіть не гадали, що через вісім місяців будемо ласувати дуже смачними плодами, вирощеними власноруч.
А почалося все дуже просто — куплені плоди з’їли, а насінинки висіяли, але не в квітковий горщик, а прямо на квітнику.
Поливали зрідка, бо якраз перепадали невеликі дощики і вологи було вдосталь. Із шести насінин дали сходи дві, але одна рослинка була пошкоджена і невдовзі засохла. Друга ж дуже гарно пішла у ріст і до осені уже мала 42 см у висоту і три невеличкі бокові гілочки по три листочки на кожній. Десь з середини вересня всі листочки з темно-зелених почали перетворюватися на вишнево червоні і вже на початку жовтня маленьке деревце було яскраво-червоним. Обсипатись листочки почали після перших приморозків, разом з іншими листопадними. Вирішили на зиму не викопувати.
Тоненький пагінець обмотали спочатку газетами, а потім ганчіркою, а поверх ще й очеретом і підв’язали до забитого в землю кілочка. Взимку обкидали снігом. У сніговій перині сіянець перезимував свою першу зиму, і навесні наприкінці березня при температурі плюс 8°. коли розмотали ганчір’я, побачили почорнілу верхівку, а в нижній частині пагінця набубнявілі бруньки.
Обрізали обмерзлу, почорнілу частину пагінця, лишився пеньок з п’ятьма повноцінними бруньками. Оскільки погода була ще не сталою і вночі були заморозки, то на ніч, а за поганої погоди і на день ми накривали рослинку відром, а зверху поліетиленовою плівкою.
Коли погода змінилася на краще ми розпушили землю, посилали її попелом (десь близько склянки) і добре полили.
Вже на початку другої декади квітня почали відростати молоді пагінці. Боячись нічних заморозків, ми все ще щовечора закривали рослинку покривалом, і так до 20 травня.
Все літо за потреби поливали, а через кожних 15— 20 днів підживлювали поперемінно то органічними, то мінеральними добривами. Па початку літа свідомо завищували дози азотних добрив, щоб викликати інтенсивним ріст пагонів, а вже з другої декади липня переважали калійно-фосфорні підживлення. Вирізали дрібні тонкі гілочки. Наприкінці липня всі пагони прищипнули для кращого визрівання деревини. До осені в нас було деревце висотою 95 см з кроною в діаметрі 80 см. Після тою як обсипалось листя, всі гілочки м’якими мотузочками звели до купи. Обв’язали м’яким ганчір’ям, а зверху ще й мішковиною. Коли почались дощі, обв’язали плівкою, залишивши не закритим лише верх. При настанні сталих холодів обіклали очеретом і всю зиму обкидали снігом.
Десь у середині квітня, прибравши накриття, ми знову були розчаровані. Майже вся рослина почорніла.
Після обрізування залишився штамбик з п’ятьма відрізками гілочок по чотири бруньки на кожній. І знову розпушування, поливання, підживлення і старанний догляд. А в вересні хурма стояла, наче якась фантастична істота, метрової висоти, крона пишна, а листя велике і все яскраво-оранжево-виншево червоне.
І знову готуємо хурму до зимівлі, хоч уже важче, але зв’язали знову усі гілочки в пучок, обв’язали як і попередньої зими, а кругом насипали велику купу горіхового листя. З настанням морозів листя обливали водою. Листя зверху обмерзало, а всередині було тепло. Зимою ще й снігом обкидали. Морози були сильні, але були і часті відлиги. В лютому сніг повністю розтанув, стало тепло, 23 лютого стояла майже літня температура (+20°С), висіяли насіння петрушки, кропу та цибулі, а ще через тиждень знову морози та сніг і так до 10 квітня — то тепло, то холодно. Того року після обрізування було видно, що деревце не так пошкоджене морозами. І так чотири зими підряд: закриваємо, доглядаємо, а мороз робить свою справу. Після четвертої перезимівлі сильно обмерзлу хурму обрізали, а ще через два дні викопали і пересадили у чотиривідерну каструлю, зробивши отвори у дні для стоку надлишкової води. Все літо хурма розвивалася нормально і на осінь це було вже гарне деревце висотою 120 см з діаметром крони 110 см. Наприкінці вересня занесли його до кімнати. В жовтні почало частково обсилатися листя і до грудня обсипалося повністю.
Землю підтримували у вологому стані. Водою не поливали, а просто кожного дня підкладали у каструлю потрохи снігу і дуже часто деревце обприскували водою, боялися, щоб не засохло. В кімнаті була помірно прохолодна температура, тому хурма почала розвиватися з середини березня. До середини травня довжина відрослих пагонів сягала 20, а окремі — 30 см з великим лапатим листям, і як же ми буди здивовані, коли побачили, що з пазух листків на цьогорічному прирості з’явилися квіткові бутони. Перші квітки розцвіли на початку третьої декади травня, а днів через сім все деревце вкрилося квітками, їх було близько тисячі. Квітки були двох видів. Одні поодинокі і їх було дуже багато, а інші розташовані групками по три штучки на тоненьких квітконіжках. Поодинокі це були квітки жіночого типу, подібні до маленьких дзвіночків з чотирма жовто-білими пелюстками. Запаху квітки не мали, але бджоли їх відвідували. До речі з кінця квітня і до початку жовтня хурма знаходилась на дворі у палісаднику. Цвіло деревце майже місяць. Десь близько двох трьох тижнів зав’язь ніби завмерла, а потім різко почала збільшуватися, і тоді ми зрозуміли: що якщо не зменшити кількість плодів на дереві, рослина загине. Протягом усього ліга проріджували зав’язь, обірвавши близько 500 шт. Залишили добру сотню плодів, але й ті, підростаючи, дуже обтяжували рослину і ми знову обірвали майже половину. В центрі посудини забили кілочок по висоті, рівній хурмі, і всі гілочки попідв’язували до кілка.
Плоди, що були світло-зеленими, в серпні почали жовтіти, смак мали терпкувато-солодкий. Дуже привабливі за зовнішнім виглядом, вони всім впадали в очі і тому кожен, хто проходив повз двір, старався зірвати плід і скуштувати, не вірячи, що плоди ще не стиглі, тверді та несмачні.
У жовтні деревце хурми ми занесли до приміщення. Скоро листя почервоніло і почало обсипатися, а оранжево-червоні плоди почали вкриватися восковим нальотом.
Плоди достигали не одночасно. Котрі були повністю достиглі, ставали м’якими, на смак солодкі, м’якуни був червоного кольору. Майже всі плоди були безнасінні, де й траплялося насіння, то було недорозвинуте. З висіяних жодне не зійшло. Останні плоди ми зірвали на Різдво. В середньому маса кожного плоду була 120-130 г. Минулої весни хурма цвіла мало і зав’язь майже не обсипалася, залишилося 16 плодів, розвивалася хурма літом дуже гарно, було багато молодих відростків, деревце хурми відпочивало.
Шкідників за ці всі роки не спостерігали, хвороб також. Деревце хурми, сформоване на штамбі, дуже декоративне завдяки красивому барвистому листю, а після листопаду воно продовжує милувати зір яскравими та смачними плодами. Отже, наша праця була не марна, рослина віддячила за турботу.
Рослини хурми створююсь комфортну обстановку в приміщенні. До того ж приємно не тільки милуватися красою рослини, але й ласувати власноручно вирощеними екзотичними плодами. Спробуйте, хто зацікавився, і не розчаруєтеся.
