Останнім часом на прилавках наших ринків і супермаркетів поряд із всілякими заморськими фруктами: ківі, ананаси, манго, з’явилися чудернацькі «наші» (наголос на «і”), зовні подібні до наших яблук бронзового забарвлення. В кого знайдеться в кишені зайвих пару гривень, може навіть спробувати одну таку штуку. В той же час для наших садів можуть бути не такою вже й диковинкою «наші» азіатські груші, котрі в нашій місцевості чудово ростуть і плодоносять.
Азіатська груша походить з Далекого Сходу, де споконвічно вирощується у Китаї, Кореї, Японії. У кожній з цих країн налічується по сотні сортів «наші», які походять від трьох місцевих диких видів далекосхідної груші: уссурійської, Брет-шнейдера та піщаної, або китайської. Дерева сильнорослі, з крихкою деревиною, досить високою морозостійкістю, взимку витримують зниження температури до мінус 26°С, тобто за морозостійкістю вони на рівні наших європейських сортів.
Що ж цікавою з господарської точки зору у цих груш? Як зазначалося вище, зовні вони подібні до яблук, а на смак дещо нагадують груші. Хоча м’якуш зовсім не маслянистий і без бергамотового аромату. У «наші» м’якуш колеться як у яблука, має нудотно-солодкий смак. Плоди досить великі від 150 до 400 г залежно від сорту та навантаження на дерево, оригінального бронзового або жовто-зеленого кольору. За забарвленням сорти азіатської груші поділяють на груші з бронзовим забарвленням Хосуї, Косуї, Шінсуї, Шінко, та з жовто-зеленим — Кікусії, Олімпік.
При достиганні плоди не набувають маслянистої консистенції, завжди залишаються твердими, мають чимало кам’янистих клітин, ніколи не спухають під час зберігання. Сорти поділяються на ранньо-, середньо- та пізньостиглі.
За нашими спостереженнями, «наші» цвітуть приблизно у ті ж строки, що і європейські груші. З тих сортів, що є в нашій колекції, лише сорт Олімпік зацвітає на два дні раніше від наших.
Усі сорти цієї груші схильні закладати генеративні бруньки на однорічній деревині. Тому на відміну від європейських сортів, які починають плодоносити у кращому разі на 5-7-й рік, ці з третього року вже з урожаєм. Відзначаються регулярною та щедрою врожайністю, а від цього (при навантаженні врожаєм) значною мірою пригнічується вегетативний приріст. А що ж до останнього, то молоді пагони виділяються сильним ростом і величезними порівняно з європейськими сортами листками (у 5-6 разів більші) Це, напевне, головна цінність і особливість цих груш. Такий листок забезпечує максимально інтенсивний фотосинтез і потік поживних речовин до плодів. Покрите восковим нальотом темно зелене листя не уражується ні паршею, ні борошнистою росою, ні бактеріальним опіком і ніякими іншими хворобами і шкідниками.
Сорти азіатської груші добре сумісні з усіма іншими видами груші, на яких добре вдаються щепи «наші». У той же час наші спроби щепити ці груші на айві були невдалими, прищепи приживились, але через 1—2 роки гинули. Щепи азіатських груш у нашій місцевості зовсім невибагливі, хіба що існує єдина вимога дерево «наші» повинно мати опору. Ми під час садіння завжди забиваємо біля саджанця «наші» кілок та прив’язуємо до нього деревце. Якщо нього не зробити, то вітер може позламувати пагони або звалити саджанець з корінням.
У світовій садівничій практиці азіатські груші використовуються в селекції як донори цінних господарських ознак. Так, Г.В.Срьомін, автор славнозвісної аличі Кубанська комета, в результаті схрещування сортів корейської та європейської груші отримав перспективну форму Утренняя свєжєсть. У Казахстані отримано міжвидові гібриди між грушею уссурійською та Лісовою красунею. Нині це добре відомі садівникам-аматора Талгарська красуня та Киргизська зимова, які зарекомендували себе у наших умовах з найкращого боку.
Крім далекосхідних країн, азіатські груші нині поширені в Австралії, Новій Зеландії, Франції. У власну помологічну колекцію «наші» ми отримали від садівника зі штату Орегон Джіма Гілбсрта та з Китаю з невідомого джерела. Наводимо опис сортів «наші», що вже декілька років у нас плодоносять.
20-те століття (яблучна груша). Вважається однією з кращих азіатських груш, походить з Японії. Дерево середніх розмірів з пониклими гілками, листя велике практично не уражується хворобами і не пошкоджується шкідниками. Сорт цвіте у ті ж строки, що й більшість європейських груш. У цей час квітки цього сорту, як і інших азіатських груш, надзвичайно полюбляє жук-квіткоїд. Це, певно, єдиний шкідник, що «донімає» ці груші. Як показує наш досвід, цей сорт достатньо самоплідний. Плоди середнього розміру (200 г), зеленого забарвлення, при основі жовті, за господарської стиглості досить соковиті з твердим м’якушем, приємні на смак, зберігаються до січня. Досить зимостійкий сорт. В культурі з 1898 р.
Дайсуі Лі — плоди великі або дуже великі (до 400 і), яйцеподібної форми з зеленуватою твердою шкірочкою. Дуже соковиті, гармонійного смаку. Знімальна стиглість настає на початку жовтня, плоди зберігаються в умовах сховища 5-6 місяців.
Хосуї. Плоди середніх розмірів (200 г). бронзово-коричневого забарвлення, соковиті з хрустким м’якушем, в якому накопичується до 12 % цукру. Самозапильний сорт, але краща продуктивність при перехресному запиленні іншими азіатськими грушами. Достигає з середини серпня до початку вересня. Тому врожай збирати варто в 2-3 етапи.
Косуї. Плоди дрібні або середнього розміру залежно від навантаження дерева, жовті з бронзовим покривним забарвленням. Смачні, достигають у другій половині липня — на початку серпня, зберігається в сховищі до вересня.
Олімпік — це груша корейського походження. Плоди з рум’янцем, дуже великі, округлої форми, хрусткі, соковиті. Достигають у жовтні і дуже довго зберігаються.
