Основними творцями гумусу є дощові черв’яки, що поглинають рослинні залишки, мікробів, гриби, водорості і залишають після себе ходи, обмазані слизом, а також специфічний продукт своєї життєдіяльності — копроліти. Знаючи, що останнє — це найцінніше добриво, спочатку справа обмежувалася лише збором після дощів земляних грудочок у норок черв’яків і подальшим підмішуванням їх до почвогрунта при вирощуванні розсади. Щоб ширше поставити це добриво на службу землі, майже в той же час окремі садівники-любителі почали спеціально вирощувати дощових черв’яків, використовуючи для цього своєрідні розсадники (ящики, коробки, мішки, ями тощо) і застосовуючи найрізноманітніший корм (гній , послід, торф, органіку і т.п.), причому не рахуючись з витратами праці і часу.
Щоб уникнути зазначених труднощів, максимально спростити процес, і щорічно отримувати достатню кількість біокомпосту, що містить якомога більше гумусу, на ділянці був створений спеціальний двосекційний компостнік, заповнення та спорожнення секцій якого проводилось один раз на рік почергово, причому в звільненій секції завжди залишається до чверті компосту. При необхідності така секція поповнюється додатковою кількістю черв’яків і органікою, а глибокою осінню ретельно ховається від зимових холодів. Секція же сформованого компосту, що влаштовується ще на початку літа, має при цьому не менше п’яти каналів-дрен, через які всередину компостніка вводиться до 250 шт. різновікових черв’яків. Зауважимо, що обов’язковою вимогою при цьому є завершеність двох перших стадій компостування, коли температура всередині компосту 20 ° С.
Подальший досвід показав, що вводити в компостну кучу хробаків щорічно зовсім необов’язково. Як виявилося, черв’яків вельми активно залучають до себе кропива, валеріана, цибулиння, кавова гуща та ін. Треба лише ретельно подрібнити перші три компоненти, добре перемішати разом з гущавиною і тонкими рівномірними шарами, чергуючи з основною органікою, розсипати суміш по площі компостної кучи. У цьому випадку, як показав мій багаторічний досвід, черв’яки досить інтенсивно переміщаються з секції-червятніка в свіжий, щойно сформований, причому самі, без участі людини, вибирають найбільш підходящий для цього момент часу. Природно, що рухома перегородка, що розділяє секції, повинна бути піднята. Якщо з якоїсь причини зазначених компонентів недостатньо, то слід або полити компостну масу через канали-дрени зеленою рідиною, що містить в собі ті ж речовини, що і в самих компонентах, або придбати і ввести аптечну валеріану, змішавши попередньо її з водою у співвідношенні приблизно 1: 20-30.
Відзначимо тут, що для отримання біокомпосту зовсім не обов’язково влаштовувати на ділянці компостну кучу, аналогічну вказаній вище. Як уже встановлено, навіть у компостній кучі у вигляді купи або бурту цілком можливо отримувати Біокомпост. Для цього достатньо навесні в одному кінці ввести черв’яків в свіжі відходи, а на другий рік, компост для посівів і посадок. При цьому, зрозуміло, всі згадані вище компоненти, які залучають до органіки черв’яків, повинні обов’язково вводитися в суміш і в цих випадках.
Досвід показав, що Біокомпост, отриманий за такою технологією, не тільки не поступається збірному або торфонавозному, але і перевершує їх по своїй живильній цінності. Як встановлено спеціальним аналізом, Біокомпост містить значно більше азоту (до 1,5%), фосфору (до 0,8%), калію (до 0,9%), магнію (до 1,7%) і кальцію (до 6, 6%), а вміст гумусу доходить до 10-12%. Природно, що, потрапляючи в грунт разом з хробаками і органічними субстанціями, такий Біокомпост, будучи потужним стимулятором грунтової активності, підвищує врожайність у порівнянні з іншими компостами в 1,5 — 1,7 рази. Завдяки цьому, за останні 5 років на ділянці вдалося не тільки повністю відмовитися від гною і торфу, а й скоротити витрату мінеральних добрив приблизно в 6 разів.
У подальшому, як виявилося, на ділянці помітно знизилася кислотність грунту, підвищився імунітет рослин до збудників захворювань, зросла приживлюваність розсади при пікіровці, помітно покращилася якість отримуваної продукції.
На закінчення не можна не помітити, що спеціальний досвід з приготування компосту на основі каліфорнійських черв’яків успіхом не увінчався. За період зими більша частина таких хробаків загинула, частина опинилася в сплячці, а менша, опинилася в центральній нижній частині компостніка, хоча і вижила, але вже не змогла чинити жодного впливу на стан компосту. Врятувало становище лише наявність на ділянці старого компосту, витриманого в ємності під навісом більше 2-х років.
