Стокротки високодекоративні й невибагливі


Стокротки — саме так українською мовою називаються рослини роду Bellis L. (рос. маргаритки). Наукова назва походить від латинського слова bellus — чудовий, гарний, українська ж пов’язана з великою кількістю пелюсток віночка, що оточують центральний жовтий диск суцвіття — кошика, характерною для родини айстрових, до якої належить цей рід.

Представники його поширені переважно в Європі, Середземномор’ї. З десяти видів, визначених за сучасною класифікацією, у декоративному садівництві використовують чотири.

Хоч через нетривале цвітіння стокротки не належать до провідних, »масових” квітниково-декоративних культур, все ж прихильників мають дуже багато. Та, зрештою, хіба можна знайти серед квітникарів людину, котра не любила б найпоширеніший з цих видів стокротки багаторічні, які милують око в наших садах навесні чи на початку літа? Це — майже мініатюрні рослини з листками, зібраними в невелику, завширшки 6 -12 см прикореневу розетку, від якої з другого року життя виростають численні квітконоси довжиною 5—15 см.

Сама назва їх свідчить, що за своєю природою вони довгожителі. До того ж морозо- та зимостійкі. Тому заслуговують на те, щоб мати своє постійне місце в квітнику. Хоч багаторічні стокротки можуть рости без відновлення й пересаджування кілька років підряд, все ж найкраще вирощувати їх у дворічній культурі, бо надалі декоративні якості різко знижуються: помітно дрібнішають суцвіття, зменшується їхня кількість.


За більш як тисячолітній строк культури сортів стокроток багаторічних створено не так уже й багато порівняно з іншими квітниковими — лише кілька десятків. Серед них, крім садових форм з простим типом суцвіть, чимало й махрових, які об’єднані у два класи: трубчасті та язичкові. У перших суцвіття сформоване забарвленими і подовженими трубчастими квітками, у язичкових або зовсім немає або вони настільки редуковані, що непомітні за масою трубчастих квіточок. У рослин другого класу суцвіття повне завдяки збільшенню кількості рядів язичкових квіток віночка, що оточують жовтий диск. У густомахрових сортів їх так багато, що прикриті ними жовті трубчасті квіточки в центрі зовсім непомітні на початку і в середині цвітіння і лише під кінець їх можна побачити. Сортів трубчастого класу не багато, вони вибагливі і зустрічаються рідше, проте цінуються найвище.

За розміром суцвіть стокротки багаторічні поділяють на дрібні (діаметром 1,5—2 см), середні (близько 2,5 см) і великі (3 см і більше). Останні, звичайно, найпоказніші і найвиразніші, але на один кущик у них припадає дещо менше квітконосів, ніж з меншими суцвіттями. Ці сорти призначені для вирощування на зріз і с чудовим матеріалом як для монобукетиків, так і для різнопланових композицій. Середні однаково добре підходять як для квітникової грядки, гак і для вазонної (горщики, вази, ящики тощо) культури. Сорти з дрібними суцвіттями в основному рекомендуються для вазонів, але й на грядках (бордюрах, клумбах, міксбордерах) з ранньоквітуючими рослинами вони виглядають також привабливо, особливо, коли вдало їх розмістити.

Щодо забарвлення пелюсток, то нині відомо три кольори: білий, рожевий та червоний з низкою відтінків. Є сорти з пістрявими суцвіттями, де поєднано два чи три з цих кольорів.

Розмножують стокротки насінням чи вегетативно (поділом кущів). У сортів, здатних давати насіння, краще застосовувати перший спосіб, який значно продуктивніший, бо кущики розростаються повільно і після поділу виходить мало садивного матеріалу. Насіння висівають з травня до липня включно, оптимальні строки — кінець червня — початок липня. Для вирощування розсади придатні ящики, парники або спеціально відведені грядки з добре дренованим грунтом. В ящиках насіння висівають рядочками на відстані 4—5 см або розсипом. Молоді рослинки після появи першого справжнього листка обов’язково пікірують у парник, розсадний ящик чи грядку В усіх інших випадках відстань між рядками посівів має бути 20-30 см (якщо площа обмежена, допускається 10-15 см), а пікірування не проводять.

Перед висівом грунт у разі потреби трохи зволожують, ретельно вирівнюють і злегка ущільнюють. На невеликих грядках це роблять спеціальною трамбівкою, на більших можна просто притоптати ногами. Після цього поверхню легенько розпушують грабельками і роблять неглибокі борозенки. У суху погоду, якщо земля недостатньо волога, поливають. Надалі стежать, аби грунт, де висіяне насіння, не пересихав. Коли виростають справжні листочки, посіви проріджують, залишаючи між рослинами відстань 4—5 см. Восени (вересень-жовтень) їх пересаджують на постійне місце, зберігаючи грудку землі біля коріння. Чим обережніше викопані й перенесені рослини під час пересаджування, тим краще вони перезимують і рясніше квітуватимуть.

Стокротки невибагливі рослини і додаткового удобрення чи захисту вони не потребують. Але краще відводити для них вологі місця, бо вони легше витримують перезволоження (хоч і воно не бажане), ніж підсушування. На зиму грядку потрібно прикрити гіллям та листям. Хоч і зрідка, але все ж без прикриття в наших умовах стокротки (особливо сорти останніх років селекції) можуть вимерзнути.

Цінність стокроток не лише у високій декоративності під час цвітіння, а й у тому, що цвітуть вони навесні чи на початку літа, коли інших квітуючих рослин ще дуже мало. Інша їхня позитивна властивість здатність добре рости, розвиватися і рясно цвісти як на відкритому сонячному місці, так і в напівзатінку.

Серед сортів стокроток є такі, які зовсім не здатні продукувати насіння, тому для них вегетативний спосіб розмноження є єдино можливим. Застосовують його відразу після цвітіння у дощовий або хмарний день. Сама техніка дуже проста: викопують дорослі кущі, поділяють їх на окремі садивні одиниці (одне чи кілька стебел з частиною коріння) і висаджують на заздалегідь зволожені грядки. Після цього знову поливають, а в наступні дні стежать, аби грунт не пересихав.





Поділитись своєю думкою

Ваша елктронна адреса не буде публікуватись. Required fields are marked *