Вівчарство веде свій початок ще з доісторичного часу. Людина на шляху свого існування та пристосування до не завжди сприятливих природних умов рано приручила вівцю. Адже ця невибаглива до утримання тварина завжди могла забезпечити сім’ю овчиною, вовною та повноцінними продуктами харчування: молоком, м’ясом та жиром.
Живуть вівці 10—15 років, проте в господарстві їх доцільно використовувати не більше 6—7 років. Вперше рекомендується парувати овець у віці 12—20 місяців. Вагітність триває 145—155 днів і закінчується народженням одного, двох, а то й більше ягнят.
За виробничим призначенням їх розрізняють на вовнові, м’ясо-сальні, шубні, смушкові, молочні. За якістю вовни вони є тонкорунні, напівтонкорунні та грубововнові.
Жива маса вівцематок, яких розводять в Україні, сягає від З0 до 70 кг, баранів — 40—110 кг.
Настриг вовни залежить від породи та умов утримання і становить 1,5—7 кг від маток та 2— 14 кг від баранів. Рекордний настриг вовни — 31,7 кг.
Вівці стадні тварини і найкраще почувають себе на схилах гір, плато, гірських луках. Однак непогано почуваються вони і в Стену та Лісостепу. Вони невибагливі до кормів і живляться трав’янистими рослинами. І тому не випадково, проїжджаючи регіонами України, можна побачити невеликі гурти овець громадського сектору тваринництва. Це с свідченням того, що селяни гідно оцінюють біологічні властивості цих тварин, невибагливість до умов утримання, годівлі та високу оплату корму.
Проте в деяких випадках власники овець можуть спостерігати, що тварини відмовляються від корму, більше лежать, у них розлади шлунково-кишкового тракту, надмірне виснаження, вовна скуйовджена. Отже, ці клінічні ознаки дають підставу вважати таку тварину хворою.
Згадані клінічні ознаки можуть свідчити, що в організмі ваших овець оселилися гельмінти, тобто глисти. Вони негативно діють на весь організм, хоча паразитують здебільшого в сичузі та тонкому відділі кишківника. Частіше вівці вражаються гельмінтами навесні, під час випасання на низьких болотистих місцях, особливо в роки з великою кількістю опадів. Дослідженнями встановлено: в таких умовах вражається практично усе поголів’я і в організмі однієї тварини може паразитувати одночасно кілька видів гельмінтів. Якщо до організму потрапила невелика кількість яєць збудника, вівці хворіють без яскраво виражених ознак, а коли багато — хвороба проявляється характерніше.
Не забудьте звернути увагу на хворих овець, оскільки деякі гельмінти можуть мати довжину З—5 см і їх не важко побачити. Окремі види гельмінтів можна визначити лише після розтину кишківника чи сичуга, а відтак слід уважно оглянути те, що там міститься, та характер ураження слизової оболонки шлунково-кишкового тракту.
В будь-якій географічній зоні живе та розмножується в навколишньому середовищі до десяти видів паразитів. До основних можна віднести такі:
Фасціольоз — порушує обмін речовин та уражує печінку, може спричинити масовий падіж овець. Збудник паразитує у жовчних ходах печінки довжиною 2—3 та шириною 1 см. Про хворобу було відомо в сиву давнину, а в спеціальній літературі XIX ст. трапляються повідомлення про паразитів печінки.
Скажімо, гемонхоз надзвичайно поширений на території України, частіше в південних областях. Збудник спеціальною ротовою присосною прикріплюється до слизової оболонки сичуга і живиться кров’ю тварини. Статевозріла самка за добу виділяє до 6—7 тис. яєць, котрі з фекаліями потрапляють до навколишнього середовища і заражають його. З яєць вилуплюються личинки, які через 4-5 днів стають заразни-ми, з кормом потрапляють до сичуга і можуть паразитувати протягом 6—8 місяців.
Вівці, які дуже вражені гельмінтами, швидко втрачають живу масу, вовна на задній частині їхнього тіла забруднена фекаліями, тварини здебільшого лежать, піднімаються через силу і можуть загинути.
Трихостронгільоз, остертагіоз, нематодіроз — зумовлюються ниткоподібними нематодами (круглими глистами) довжиною від 6 до ЗО мм. Паразитують у сичузі та тонкому кишківнику, порушуючи їхню функцію та спричинюють хворобу.
Диктіокаульоз — гельмінтозне захворювання різних вікових груп тварин на території всієї України. Диктіокаули паразитують у бронхах, трахеї та легенях овець.
Хворі тварини кашляють, втрачають продуктивність, до 75 % ягнят гине.
У легенях овець самки гельмінтів відкладають яйця, які з мокротою потрапляють до шлунково-кишкового тракту, де з них виходять личинки, котрі з фекаліями потрапляють у навколишнє середовище. Вони здатні підніматися догори по траві, яку разом з личинками поїдають вівці і зарахуються ними.
Потрапивши до організму, личинки мігрують по лімфатичній системі до легень, де розвиваються до дорослих особин.
Якщо в овець виявлені ознаки, характерні для гельмінтів, до лабораторії ветеринарної медицини негайно слід відправити З-5 г фекаліїв, загорнутих у папір. У разі падежу тварини для розтину необхідно запросити лікаря ветеринарної медицини, котрий кваліфіковано зробить гельмінтологічний розтин печінки, шлунково-кишкового тракту і за необхідності призначить відповідне лікування.
Щоб запобігти захворюванню овець гельмінтами, необхідно хоча б раз на рік проводити діагностичні лабораторні дослідження фекалій, крім того здійснювати профілактичну дегельмінтизацію перед вигоном тварин на пасовище.
Не рекомендується випасати овець на низьких лучних пасовищах та не напувати з стоячих водойм. Сіно, зібране з неблагополучних боліт, слід згодовувати через півроку після заготівлі. Найефективніший захід — не випасати овець на заражених ділянках, а також окультурення пасовищ.
Важливе місце в лікуванні хворих та профілактиці недуг має повноцінна годівля та задовільні умови утримання овець.
Однак, у кожному випадку за підозри на захворювання овець слід звернутися до лікаря ветеринарної медицини, який дасть вам кваліфіковану консультацію, чим допоможе зберегти поголів’я та отримати від нього високоякісну продукцію.
