Зелені добрива у вашому саду


Основні джерела надходження поживних речовин у грунт органічні й мінеральні добрива. Мінеральні у зв’язку з дорожнечею стали майже недоступними, а приріст урожаю менший, ніж їх вартість. Крім того, мінеральні добрива не тільки не сприяють поліпшенню якості грунту, але навіть руйнують його і їхня дія вичерпується протягом одного вегетаційного періоду, а то й швидше.
вільні тривалою позитивною дією відзначаються органічні добрива, які є не лише поживою для рослин, а й поліпшують властивості грунту. Однак органіки, на жаль, не вистачає.

Дешевим і ефективним нетрадиційним засобом підвищення родючості грунтів є висівання у міжряддях саду швидкорослих та багатих на мікроелементи рослин із наступним загортанням їхньої зеленої маси в грунт восени або навесні. Краще застосовувати проміжні посіви з коротким вегетаційним періодом, біомаса яких, залишаючись у грунті, сприяє нагромадженню гумусу. Це так звані сидеральні добрива, найдешевші та екологічно чисті.

Як показує практика садівництва, у першій половині вегетаційного періоду грунт у саду краще залишати під чистим паром. Зате в другій можна і потрібно висівати рослини на зелені добрива. Вони утворюють від 200 до 300 кг зеленої маси на 1 сотці. Така кількість органіки, заорана в грунт, цілком замінює внесення гною. При нестачі вологи в грунті сидерати висівають через ряд, чергуючи з паром.

Сидеральні культури збагачують грунт органічними речовинами, сприяють своєчасному закінченню росту і визріванню деревини плодових дерев, підвищують урожайність. Одноразове загортання зеленої маси позитивно впливає на плодові рослини протягом декількох років.


Для висівання на зелене добриво використовують бобові та інші рослини. Донедавна вважалося, що найбільш придатні для цього бобові рослини: люпин, серадела, горох. Вони здатні вегетувати на безструктурних бідних грунтах. Крім того, на кореневій системі цих рослин є бульбочки з мікроорганізмами-азотфіксатора-ми (так званими бульбочковими бактеріями), що фіксують азот повітря, додатково збагачуючи грунт. Однак в останні роки використання бобових як сидератів зменшилося, позаяк у них тривалий період вегетації (до фази цвітіння 130 днів), висока норма висіву (близько 2 кг на 1 сотку), невисокий коефіцієнт розмноження і масове захворювання на фузаріоз.

Тому як сидерати перспективніші представники родини хрестоцвітих. їхній вегетаційний період значно коротший, ніж у бобових, а ефект можна одержати набагато швидше.

На відміну від люпину норми висіву хрестоцвітих малі: 80—120 г на 1 сотку дрібнонасінних (свиріпи, ріпаку) і 200—250 г великонасінних (редьки олійної). Шкідники і хвороби їх практично не пошкоджують. Недолік хрестоцвітих — відсутність бактерій, що фіксують азот, — компенсується більш високою, порівняно з бобовими, врожайністю і високим вмістом білкового та небілкового азоту в зеленій масі. Наприклад, після заорювання 200 кг люпину в грунті накопичується 0,8—1 кг азоту, така ж маса редьки олійної залишає в грунті 0,9—1 кг азоту. У перерахунку на мінеральні добрива мінімальний врожай редьки олійної — 200 кг з 1 сотки відповідає 3 кг аміачної селітри, 2 кг суперфосфату і більше 3 кг калійної солі.

У Національному ботанічному саду НАНІ України у молодому персиковому саду в якості сидератів застосовували: ярі й озимі форми свиріпи, редьку олійну, ріпак і люпин.

Найгірше вдалися посіви люпину. Сходить він повільно, тому посіви встигають зарости бур’янами. Більш ефективно сіяти люпин з вівсом, що глушить бур’яни, не заважаючи розвиватися люпину. Рослини ростуть до глибокої осені і дають понад 200 кг зеленої маси з 1 сотки.

Набагато краще мати справу з хрестоцвітими культурами. Чудового результату можна добитися, висіваючи’ навесні ріпак (120 г на сотку) і заорюючи його в липні-серпні. Врожай зеленої маси у такому випадку 150—200 кг з 1 сотки. Майже такий самий ефект дає редька олійна. Але при цьому в неї є ще одна безсумнівна перевага перед іншими культурами — скоростиглість. Заорювати редьку олійну можна лише трохи більше, ніж через місяць вегетації.

Перспективними сидератами є також озимі форми свиріпи. Висівають ці рослини наприкінці серпня, а після перезимівлі (у кінці квітня — на початку травня) заорюють. У цьому випадку ми використовуємо сонячну енергію осіннього і ранньовесняного періодів. Це дає можливість у молодих садах із незатіненими міжряддями після заорювання сидератів виростити врожай картоплі й овочів.

Про вплив проміжних посівів хрестоцвітих культур згадується в працях багатьох зарубіжних дослідників. У Німеччині врожай хрестоцвітих використовується для збагачення супіщаних грунтів. При цьому відмічено, що врожайність зернових за п’ять років підвищилась з 3,8 до 5,4 т/га. Крім усіх інших переваг, вирощуючи хрестоцвіті на сидерати, можна позбутися злісних бур’янів, бо хрестоцвіті ефективно їх глушать. Дослідженнями, проведеними у Національному ботанічному саду, доведено, що активна діяльність мікроорганізмів у грунті значно переважає після посіву хрестоцвітих. Зокрема корисних мікроорганізмів було у 3—5 разів більше, ніж після жита.
Зелені добрива дають змогу збагатити грунт на поживні речовини, поліпшити його структуру, а при бажанні, крім врожаю плодових, одержати ще й картоплю та овочі.

Крім того, під покривом сидеральних культур грунт захищений від ерозійних процесів, поживні речовини включаються в кругообіг з різних його глибин.


Інші статті по темі:





Поділитись своєю думкою

Ваша елктронна адреса не буде публікуватись. Required fields are marked *