Шановна редакціє видання «Бабусин сад», звертаюся до вас з великим проханням. Будь ласка дайте відповіді на такі запитання:
• Як дізнатися номер хомута для коня?
• В якому віці можна каструвати жеребця?
• Чому в коня течуть сльози? Можливо, його пройняв протяг?
• Як правильно самостійно виготовити кінні сани, дуги, воза?
• Як вичинбарити шкіру і з якої тварини на упряж?
• Я живу і працюю у селі, сама тримаю молодого коня і маю два гектари землі. Я знаю, що подібні проблеми сьогодні цікавлять багатьох добродіїв, котрі мають господарство.
• Я хотіла б прочитати й про таке: як правильно запрягати коня для оранки?
• Чи є такі рослини, які могли б зменшувати охоту у тварин?
• Чи можна в домашніх умовах виготовити березовий дьоготь?
• Як у домашніх умовах виготовити повсть із овечої вовни? Запитань у нас багато і ми ще будемо Вам писати, а Ви, будь ласка. давайте на них відповіді
З повагою від усіх мешканців мого села на Сумщині Світлана Володимирівна
Ми вдячні Світлані Володимирівні, а також мешканцям її села за прихильність до нашого Видання. Хоч раніше ми вже друкували матеріали про те, як утримувати коня в домашніх умовах, але розуміємо, що ця тема сьогодні особливо на часі, оскільки люди на селі обзаводяться власним господарством, а воно без коней обійтися аж ніяк не може, то вже з цього номера починаємо відповідати на окремі запитання, які поставила в листі до редакції Світлана Володимирівна.
Запрошуємо до розмови наших читачів, котрі утримують і використовують на роботах коней і в цьому мають досвід, поділитися думками, як же найкраще та з користю, без шкоди для тварини, використовувати коня у власному господарстві. Переконані, що саме такий обмін досвідом на сторінках журналу, особливо для молодих господарів, може стати справжньою школою.
Тож чекаємо на Ваші, шановні господарі, розповіді про досвід утримання та використання коней.
Справді, на сьогодні, у час розвинутої механізації, на селі для господаря залишається і напевно ще довго залишатиметься кінь надійним помічником у приватному господарстві. Свого часу Олександр Македонський, спостерігаючи за роботою свого батька, котрий не по-господарському ставився до коней, зауважив: «Яких коней гублять люди через те, що малодосвідчені, а відтак і не вміють як слід використовувати їх для себе в роботі».
І запитання, що їх ставить у своєму листі до редакції дописувачка із Сумщини, сьогодні дуже на часі.
У цій статті ми спинимося поки що на окремих питаннях.
Отже, чи потрібне коневі «взуття», тобто чи потрібно підковувати його і в селі? Безумовно, потрібно, але, на жаль, трапляються випадки, коли господар, обзавівшись конем, не знає і не вміє правильно поводитися з ним, припускається непоправних помилок, які з часом призводять до втрати здоров’я тварини, її працездатності. Відтак втрачаються природні властивості коня, господар перетворює його по суті в осла.
Безумовно, однією з причин, яка негативно впливає на здоров’я коня, є те, що сьогодні в Україні (сподіваємося, що це тимчасове явище) в більшості сіл перевелися кузні, не стало вправних ковалів, їх замінили люди, котрі не мають ковальського хисту, а ще вони не мають і належного інструменту, щоб виготовити справжню підкову, а тим паче кваліфіковано підкувати коня. А тому господар їде непідкованим конем на базар по бруківці, їде до лісу по дрова чи на поле по солому.
Принагідно зауважимо, що так з конем може поводитися тільки недбайливий господар, а дбайливий узимку, коли на дорогах слизько та лід, не виїде конем з двору, бо знає, чим це може закінчитися і для тварини, і для Самого господаря. Тож, щоб зберегти свого надійного і вірного помічника у належному здоров’ї та забезпечити йому довголіття, дуже важливо старанно і своєчасно доглядати за його роговим «взуттям”.
Отже, починати розчищати копита коней потрібно вже з тримісячного віку, після того, як відлучили лоша від матері, і робити це слід через 35—45 днів. А підковувати необхідно з того дня, як починають коня використовувати на роботах, перековувати через кожні шість тижнів. У зимовий період підкови необхідно оснащувати постійними або змінними шипами.
Додамо, що підкова коневі принесе багато користі, а кінь — господареві. Згадаємо тут і народну мудрість, тобто повір’я: коли підкову підвісити на дверях до господи, то вона буде запорукою від злих духів, що можуть проникнути до оселі. І підвішувати її потрібно вигнутою части-
ною донизу, а виступами догори. Це робиться для того, щоб злі духи, які зайдуть до підкови, не випали з неї.
Тепер про упряж
Безумовно, кінь вам не скаже, якщо йому муляє шлея чи посторонок, але мудрий господар, котрий шанує і любить свого помічника, ніколи не запряже свого коня у неякісну снасть. Тож, щоб і коневі було зручно, і щоб господар мав спокій під час роботи коня, для кожної тварини спеціально підбирають і припасовують комплект упряжі. А до комплекту однокінної упряжі входять: хомут з гужами і супонею, вуздечка з вудилами й поводом, сіделко, підпруга, шлейка, віжки, черезсідельник і підчеревник, дуга.
Хомут — основна частина упряжі. Стандартні хомути бувають 12 розмірів (номерів), які різняться за довжиною та шириною. Довжину хомута вимірюють від верхньої внутрішньої основи хомутної підкладки до нижнього внутрішнього ребра кліщів, а ширину — на рівні гужових отворів. Аби підібрати хомут, з коня потрібно зняти мірку. Ширину шиї у найбільшій її товщині визначають циркулем, а довжину — дерев’яним чи металевим метром, мірною лінійкою.
Під час вимірювання інструмент кладуть у передлопатковий жолоб, верхнім кінцем його впирають у долоню правої руки, покладеної на холку. На протилежному кінці замір роблять на 4— 6 см нижче лінії шиї.
Правильно припасований хомут повинен відповідати формі шиї коня, добре облягати її зверху й з боків, а в нижній частині лежати вільно, щоб не утруднювати дихання тварини під час виконання роботи. Він повинен найбільше спиратись на середню частину плеча і найменше — на ділянку плечо-лопаткових суглобів і переднього краю шиї (між горлом і хомутом проходить плазом долоня). Горішня частина хомута повинна злегка прилягати до ділянки холки і не тиснути на хрящові краї лопаток (мають проходити Два пальці руки).
Часто продаються розсувні хомути. Вони бувають трьох розмірів, які можна припасувати як до великих, так і до малих коней. Розсувний хомут складається з однієї пари кліщів, змінної, пересувної хомутової підкладки, вкритої кришкою, обмежного ременя, спайного ременя, пари пересувних гужових мочок і супоні.
Гужі
Їх використовують для кріплення хомута до голоблі. Під час роботи коня гужі пружинять, що пом’якшує поштовхи, які виникають у процесі роботи. Вони мають бути однакової довжини, у гіршому випадку кінь буде везти боком, пошкоджуючи собі плече. Супонь необхідна для стискування кліщів хомута під час запрягання коня. Вуздечка і вудила, якими керують конем, припасовують до голови коня. Вуздечка повинна лежати на беззубій частині щелепи на рівні кутів рота й не тиснути на них у спокійному стані. За невеликих навантажень для спокійних коней не слід використовувати вудила. Без черезсідельника коневі дуже важко виконувати роботу. Черезсідельник передає тиск вантажу запряжки на спину, утримує увесь комплект упряжі. Він повинен бути рівномірно підтягнутий для того, щоб правильно розмістився хомут.
Сіделко
Його разом з черезсідельником підтримують голоблі, створюють стійку запряжку й міцну систему тягла. Підпруга використовується для закріплення сіделка на спині. Запрягаючи коня, потрібно стежити, щоб підпруга була добре підтягнута й утримувала сіделко на своєму місці. Шлея передає тягу на круп коня під час спускання з гори або раптової зупинки, а також утримує хомут. Шлея повинна бути досить міцною, відповідати тиску, що виникає під час гальмування воза, або за осадження назад.
Віжки
Ними керують конем, їх довжина — 7 м. Вони повинні бути досить міцними, особливо для використання на молодих конях. В однокінній голобельній запряжці необхідна дуга. Вона пом’якшує поштовхи, що виникають, коли перевозять вантажі по нерівній дорозі. Дуги бувають возові й легкові. Перші використовують під час виконання важких робіт, вони повинні бути пружними та міцними і важити близько 5 кг. Для легкових роз’їздів використовують легші дуги (масою до 2 кг), вони більше згинаються.
У парокінній дишловій запряжці замість голобель використовуються посторонки. У гужові отвори хомута замість гужів пропускають ремені, до кільця або мочки кріпляться посторонки.
Деякі господарі для запрягання коней використовують шорку або лямку. Вона легша від хомута, її можна припасувати до будь-якого коня. Але під час роботи шорка тисне на вузьку смугу грудей, утруднює рух коня, обмежує рухливість лопатки. Тому її доцільно застосовувати для легкових роз’їздів у дишловій запряжці.
Хомут
На звичайних важких роботах добре припасований хомут краще шорки.
Найчастіше застосовуються голобельно-дугові й посторонково-дишлові запряжки. Голобельно-дугова запряжка має перевагу перед посторонковою, оскільки запобігає вивертанню кліщів хомута і сприяє появі більшого тяглового зусилля. Перш ніж запрягти коня у віз, необхідно змастити осі і втулки коліс та перевірити довжину тяжів на голоблях, щоб уникнути перекосів, також звернути увагу на довжину гужів і відстань між передніми кінцями голобель, яка повинна відповідати ширині дуги. Запрягаючи коня, у першу чергу надівають вуздечку, потім — сіделко та хомут. У морозну погоду вудила слід зігріти в руках. Хомут надівають через голову коня нижніми кінцями кліщів догори й на початку шиї повертають його за гривою у нормальне положення, звільняють з-під хомута гриву. Після цього коня виводять із стайні, взявши дугу, віжки, черезсідельник і підчеревник.
Коня заводять у голоблі і, перш ніж закласти дугу, надівають на ліву голоблю спочатку черезсідельник, а потім підчеревник, який може бути надітий і на праву голоблю. Дугу закладають з лівого боку, лівий гуж повинен охоплювати голоблю знизу догори, а правий — згори донизу.
Обидва гужі мають бути за дугою, а відстань від дуги до кінця голобель — однаковою. Після цього супоню затягують так, щоб нижчі кінці кліщів торкалися один одного і зав’язують несправжньою петлею. Якщо хомут дещо менший за розміром, то супонею затягують так, щоб він не стискав шию з боків, а тільки прилягав до неї. Слід стежити, щоб гужі були туго натягнуті, а дуга, коли ударити по ній рукою, не відхилялася вперед чи назад.
Після перевірки стійкості дуги на правій голоблі зав’язують черезсідельник, перекинутий через сіделко, потім підчеревник, обов’язково пропущений через петлю підпруги. Черезсідельник протягують так, щоб між холкою і хомутом була відстань близько 2 см. Обидва ремені слід зав’язувати так, щоб їх можна було легко розв’язати. Повід підв’язують до кінця дуги. Його не слід підтягувати коротко, оскільки це буде перешкоджати вільним рухам коня. Останніми прикріплюють за кільця вудил віжки, пропущені поверх черезсідельника та знизу гужів.
Дишлове запрягання
До дишлової запряжки насамперед вирівнюють довжину посторонків та нашильників з нагрудником. Потім на кінець дишла надівають нашильники й тільки після цього прикріплюють до барків внутрішні, а потім і зовнішні посторонки. Дишло повинно бути на висоті середини грудей коня, а кінець його виступати вперед настільки, щоб коні не могли зачепити за нього вуздечкою або віжками.
Багато хто використовує коней під сідлом. Поширені сідла чотирьох типів: маршові, козацькі, скакові та спортивні, які мають декілька модифікацій. Найчастіше бувають такі: спортивне сідло, яке складається з ленчика, сидіння, по двоє крил, підкрилків, подушок, підпруг, петлиць, стремен, шнелерів, чотирьох приструг та пітника. Слід належно дотримуватися правил сідлання коня. Завжди починати з перевірки стану холки й спини. Долонею правої руки проводять по холці, потім стискують її пальцями. Ребром долоні проводять по боках спини в місцях накладання сідла. Здоровий кінь на ці маніпуляції не реагує. Тварина з пошкодженою холкою і спиною реагує характерними рухами голови й хвоста, прогинає спину й присідає. Перед сідланням обов’язково треба почистити коня, перевірити стан підків та спорядження. Подбати, щоб на спині не залишилося твердих решток бруду та залишків кормів, які можуть спричинити намулювання шкіри тварини під сідлом.
Після цього сідло беруть на ліву руку, підходять до коня з лівого боку і кладуть сідло на холку. Потім його переміщують у напрямі крупа до нормального положення на спині. Якщо сідло з першого разу не вдалося розмістити відповідно до вимог, то роблять де вдруге, піднімають його над спиною і знову кладуть на холку. Забороняється пересувати сідло ззаду вперед проти шерсті. Одночасно перевіряють положення пітника, верхній шов якого повинен збігатися з серединою сідла, наявність на ньому складок і поворотів, рівномірність виходу за межі сідла. Підпруги, які лежать на сідлі, перекидають на правий бік, за необхідності розрівнюють їх поступово і підтягують першу — тугіше, щоб під нею проходив один палець, а другу — слабше, щоб проходило два пальці руки. Передня підпруга повинна проходити на відстані 8—12 см від ліктьового відростка. Після цього припасовують путлище до необхідної кожному вершникові довжини, яка із стременом повинна відповідати довжині руки від кінця середнього пальця до плечо-лопаткового суглоба.
Зберігання упряжі
У наш час упряж коштує дорого. Тому правильне зберігання, дбайливий догляд та своєчасне лагодження подовжать строк її використання, запобігатимуть травмам коней. У приміщенні, де зберігається упряж, необхідно підтримувати оптимальну вологість. За надмірної сухості упряж пересихає, тріскається, стає твердою, а за високої вологості — вкривається пліснявою, особливо її шкіряні деталі, і псується, ржавіють металеві деталі — вудила, кільця, карабіни віжок, стремена. Упряж слід розвішувати на дерев’яних кронштейнах, оскільки залізні вішала ржавіють і псують її.
За тривалого зберігання, щоб упряжі не їла міль, повстяні частини просушують, складають до ящика і добре посипають нафталіном. Металеві частини упряжі зберігають сухими і змащеними несолоним топленим салом або спеціальним мастилом.
Після кожного використання повстяні частини упряжі необхідно просушити, пром’яти та вичистити, щоб на них не залишилися грудочки засохлого бруду, які можуть призводити до натирання шкіри та запалення.
Шкіряні частини упряжі двічі на місяць потрібно змащувати сумішшю тваринного жиру з чистим березовим дьогтем. Два рази на рік усі шкіряні частини миють у теплій воді з милом, просушують у затінку, після чого старанно змащують. Дірки в ременях пробивають спеціальними пробивачами. Використовувати для цього шило, ніж, цвях недоцільно.
Коли і як запрягати молодого коня
Молодих коней привчають до упряжі в 2—2,5-річному віці, поступово розпочинають з надівання вуздечки та привчання до дії вудил, потім до керування віжками та голосом, до хомута, пізніше — до сіделки з черезсідельником та підчеревними ременями. Кожен фрагмент заїздки повторюють спокійно, терпляче, протягом 3—5 днів. Поспішність заїздки завжди призводить до травм коня, його нервування, злобливості, лякливості. У віці до 3 років коня використовують на легких роботах, поступово збільшуючи навантаження. Важка робота молодих коней спричинює захворювання органів дихання, деформацію суглобів, пошкодження зв’язок і сухожиль.
Правильне запрягання зберігає сили коня, робить його роботу продуктивнішою. У запряжці довжина посторонків або голобель повинна бути такою, щоб кінь за будь-яких рухів не діставав задніми кінцівками валька чи передка воза. Бажано, щоб кут нахилу голобель до горизонту становив 19—20°. Запрягаючи коня, потрібно стежити, щоб хомут, сідельник і шлея щільно лежали на своїх місцях, щоб гужі мали однакову довжину, підпруга й черезсідельник були правильно підтягнуті. Щільно підтягнутий черезсідельник може піднімати хомут і утруднювати дихання коня. Під час руху воза вгору черезсідельник слід ослабити, а під час спускання з гори — підтягнути.
У голоблевій запряжці особливу увагу необхідно звертати на те, щоб голоблі були міцно прикріплені й мали однакову довжину, що забезпечить прямолінійність руху воза.
Часто запитують, скільки коней доцільно тримати в господарстві. Це залежить від можливостей господаря. Слід пам’ятати, що двоє коней краще, ніж один. У запряжку краще впрягати двох кастрованих, не раніше як у віці 2 років, жеребців або 2 кобили, можна й спаровувати, поступово привчаючи тварин одну до одної.
Спокійних жеребців краще запрягати в однокінну запряжку. Буйних після спокійного, тривалого навчання і виховання можна запрягати із навченою кобилою, потім поступово привчати до інших коней. У роботі жеребці жвавіші, сильніші, витриваліші, ніж кобили.
Читачів цікавить від чого в багатьох коней постійна сльозотеча. Це, як правило, ознака інфекційного кон’юнктивіту. Хвороба важка і якщо її не лікувати, коні сліпнуть. Потрібно негайно звернутись по допомогу до ветеринарного лікаря.
