Не можу впевнено стверджувати, що саме мені належить розробив гребеневої грядки для вирощування перцю, однак скажу відверто: ніякою теоретичною базою ш не користувався. Ця ідея виникла ще 3 роки тому, коли для вирощування розсади солодкого перцю у мене залишився мізерний клаптик землі. Мабуть, власники невеликих наділів мене зрозуміють, тим більше, що перець серед тих культур, які висаджують останніми.
Отож, розсаду розмістив нетрадиційно: дуже щільно, а восени залишився повністю задоволений урожайністю рослин. В останні роки таку схему садіння дещо вдосконалив та доповнив і вважаю за доречне розповісти про неї, аби шановні колеги змогли спробувати використати її і дати критичну оцінку.
Грядки під солодкий перець розміщую із заходу на схід, аби забезпечити теплолюбам максимальне освітлення. Довжина грядки довільна, ширина приблизно 1 м 20 см. Ось на такому фоні розміщую розсаду поперечними рядами по 5 рослин. Відстань між рядами — 50—60 см, як і в рекомендаціях науковців, але між рослинами в ряду майже удвічі менша — 15— 18 см, що дає змогу значно зекономити землю. Посадкові ями заправляю перегноєм та деревним попелом. Розсаду висаджую вертикально або ж, якщо вона трохи переросла, з нахилом коренів на південь, обов’язково заглиблюючи її на 5—10 см для стимуляції утворення додаткових коренів. Після загортання рослин залишається трохи зайвого грунту, який розміщую в міжряддях. Він згодиться для формування гребенів.
Такі, паралельні одна одній, грядки (у мене їх 3—4) розділені вузенькими стежечками. Під час догляду за рослинами рухаюся тільки по них, ширина грядки дає змогу вільно дотягуватися до кожної рослини, отож у міжряддях земля ніколи не буває ущільненою.
В міру росту рослини систематично підгортаю суцільним гребенем, попередньо обриваючи зі стебел листя та пасинки майже до першого міжвузля (до 15— 20 см над рівнем грунту). Коли гребені сформовані, розправляю грунт у міжряддях, роблячи невеликі земляні виступи з країв, це створює неабиякі зручності: під час поливання чи дощу вода не розтікається по грядці, а потрапляє безпосередньо під рослини. Таким чином, вологою живиться відразу 10 рослин. У ці ж міжряддя й підживлюю (під корінь).
Саме підживлення — чи не найголовніша складова успіху, адже перець, як засвідчує практика, дуже чутливий до нього. На цьому агрозаході зупинюся детальніше. Солодкий перець, як і інші городні культури, у різні періоди розвитку неоднаково реагує на певні добрива. Впродовж усього розвитку рослини потребують азоту, адже цей елемент входить до складу білка. Якщо його не вистачає, вони погано ростуть і розвиваються. Внесеного з перегноєм азоту недостатньо. Тому для підвищення урожайності необхідно декілька азотних підживлень. Я роблю їх послідовно через два тижні після висаджування розсади, під корінь у нарізані в міжряддях борозни. Для цього можна використати розведені водою органічні добрива: пташиний послід (1:20), зброджену кропиву (маточний розчин у співвідношенні 1:10, 1л на 10 л води), або мінеральні добрива і аміачну селітру, сечовину згідно з вказаними на упаковці нормами. Але зважте й на те, що надмірне внесення таких добрив може спричинити жирування рослин, подовжить строки достигання плодів або й взагалі вони загинуть. Під час масового цвітіння використовую позакореневе підживлення (обприскування) традиційним для мене засобом — гуматом натрію (розчин кольору світлого пива), що збільшує кількість зав’язі.
Після масової появи зав’язі збільшується потреба рослин у калії, кальції, фосфорі тощо. На цьому етапі використовую універсальне в усі часи добриво — деревний попіл. Мабуть, не всі городники знають, що хімічні елементи, які містяться в попелі, поліпшують смакові якості плодів, збільшують стійкість рослин проти різких перепадів, температури, що дуже важливо у нашій поліській зоні, та й в інших районах з нестабільними погодними умовами. Отож, роблю два підживлення попелом: перше у вищезазначені строки, друге — на початку вересня.
Після закінчення підживлення розпушую міжряддя і мульчую їх видаленими з городу бур’янами, підв’яленими на сонці, чи хвоєю.
Інколи трапляється так, що рослини, навантажені і врожаєм, вилягають. Щоб цього не сталося, на краях кожного рядка забиваю по два кілки, на які паралельно натягую дріт, він і підтримує рослини.
Ще одна зручність таких грядок — можливість і швидко, без роздумів, влаштувати тимчасові укриття в критичні для рослин періоди, а для жителів південних районів України, де перець не потерпає від нестачі світла й тепла, за такою схемою дуже зручно вирощувати його у безрозсадній культурі.
Хотів би порушити ще одне питання. Завдяки журналу «Дім, сад, город» мені доводиться спілкуватися з сотнями любителів землі. У листах городники досить часто запитують: яких максимальних результатів можна досягти? Давно звернув увагу на те, що на пакетах з фірмовим насінням серед основних характеристик ніколи не гарантується конкретна врожайність. Цілком правильно: фірма гарантує чистосортність, високу схожість, стисло наводить агротехнічні характеристики. А от на деяких вітчизняних пакетах чи в каталогах аматорів чого тільки не обіцяють: і 10, і ЗО, і навіть 50 кг плодів з куща. Смішно? Але де ж гарантія того, що кожний овочівник, котрий придбав насіння, має ділянку землі з родючим грунтом, використає всі можливі варіанти агротехніки, що, нарешті, погодні умови будуть сприятливі (зауважу — в останні роки цього не буває). Із власного досвіду можу стверджувати: 0,5—1 кг солодкого перцю з куща (коли мова про нього) — добре, 2—3 кг — відмінно. Впевнений: немає результату, якого неможливо поліпшити, потрібно лише шукати, експериментувати, а інколи й ризикувати.
Г.С.Мамченко
