Одержати добрий урожай огірків непросто. Особливо городянам, у яких обмаль землі, немає ні теплиць, ні парників на біопаливі, ні потрібної кількості добрив, а розсаду доводиться вирощувати в квартирі на підвіконні. До того ж, дошкуляють хвороби огірків, насамперед пероноспороз, який спалахує, як правило, у середині липня і скорочує період вегетації, а нерідко залишає городника без врожаю.
Працюючи тривалий час на садово-городній ділянці саме в таких умовах, розробив систему вирощування огірків, яка дає змогу при порівняно невеликих матеріальних витратах і не дуже обтяжливій праці одержувати пристойний урожай і забезпечувати потреби сім’ї.
Моя технологія — це досвід багатьох городників, у чомусь удосконалений, а в чомусь спрощений та доповнений власними винаходами. Головних складових моєї системи три: це раннє вирощування розсади в умовах міської квартири; раннє висаджування розсади на грядку під тимчасове невисоке плівкове укриття; встановлення шпалери з настанням сталого тепла і подальше вирощування огірків на ній.
Завдяки цьому вдається подовжити період вегетації та плодоношення, «випередити» хвороби, а шпалера, крім того, дає значну економію площі, забезпечує найкращі умови освітлення і провітрювання, полегшує догляд за рослинами та збирання врожаю.
Безумовно, успіх залежить і від інших факторів: вдалого добору сорту, своєчасного поливання, підживлення, захисту від хвороб та шкідників тощо.
Сорти огірків
Випробував багато сортів, але спинився на гібриді «Роднічок». Він скоростиглий і врожайний, відносно стійкий проти хвороб. Дає смачні й гарненькі огірочки, придатні для споживання свіжими і для засолювання та консервування. Насіння, щоправда, доводиться купувати кожного року, але воно вітчизняне і порівняно недороге.
Голландські гібриди, які зараз широко рекламують, можливо, й кращі, проте ціни на насіння надто високі. Але це — мій вибір. Сортів і гібридів багато, тож кожний знайде свій залежно від можливостей та уподобань.
Вирощування розсади огірків
Висіваю насіння в першій декаді квітня, щоб висаджувати в грунт 20—25-денну розсаду під плівку наприкінці квітня або, залежно від погоди, на початку травня. У сольовому розчині не калібрую, бо його потрібно небагато, а відбираю «на око», знезаражую в 1%-ому розчині марганцівки протягом 20 хв., промиваю під краном, а потім 5— 6 год. витримую в настої попелу (чайна ложечка на склянку води, настоювати добу, злити з відстою). Це — обробка мікроелементами, яких у попелі чи не вся таблиця Менделєєва.
Далі насіння загартовую 2—3 дні поперемінною дією низьких (близько 0°С) і плюсових (20—25°С) температур. Цей захід вважаю корисним, але в крайньому разі без нього можна обійтись. Важливіше загартувати готову розсаду.
Потім насіння у вологій тканині та плівці пророщую біля батареї опалення, а як почнуть прокльовуватися корінці, висіваю в ящичок з вологою пропареною тирсою (шар 5—6 см). Точніше, не висіваю, а розкладаю по поверхні й присипаю тією ж тирсою шаром 1—1,5 см, злегка ущільнюю, прикриваю склом чи плівкою і ставлю біля батареї опалення.
Як тільки огірки зійдуть, пікірую їх у стаканчики (так звані разові для напоїв), зробивши в дні дірочки для стікання надлишків поливної води. Цей захід, якщо з ним не зволікати, дає змогу уникнути витягування досім’ядольного стебельця, що дуже важливо для подальшого розвитку.
Грунтова суміш для розсади у мене така: родюча городня земля і перегній — порівну, 10—20% напівперепрілої і пропареної тирси, жменя суперфосфату та півлітрова банка просіяного рослинного попелу на відро суміші.
Готова 20—25-денна розсада повинна мати 3—4 справжніх листочки.
Для поливання і підживлення бажана снігова або дощова вода кімнатної температури, а коли доводиться користуватися водопровідною, то відстояною не менше доби.
Загартовувати розсаду починаю за тиждень до висаджування в грунт. Спершу виношу її на повітря під промені сонця на півгодини і поступово збільшую цей строк, коли дозволяє погода, до цілої доби.
Рослини у відкритому грунті
Грунт на моїй ділянці піщаний, слабокислий, тому під час осіннього перекопування раз на три роки вношу гашене вапно або доломітове борошно — по 100—200 г на квадратний метр. Добрив восени не вношу.
Навесні формую грядки під огірки завширшки 80—90 см. У мене їх дві довжиною близько 5 м кожна.
Огірки розміщую стрічкою у два рядки з відстанню між ними 50 см, а між рослинами в рядку — 20—25 см.
Органічних добрив у мене обмаль, тому вважаю за доцільніше використовувати їх як мульчу, а замість суцільного внесення добрив під кожний рядок прокопую борозенку на штик лопати, дно якої застелюю опалим листям, квасолевим лушпинням тощо, присипаю перегноєм або компостом, ріденько притрушую суперфосфатом або нітрофосом, рясніше — деревним попелом, і перемішую з попередньо вийнятим із борозенки грунтом.
Грядку оконтурюю валиком землі заввишки 10 см, який нагортаю частково з грядки, а більше — з міжрядь. Це запозичено із системи Міттлайдера. Дуже зручно поливати і підживлювати, поливна вода чи розчин добрив завдяки валику не розтікаються за межі грядки.
Зазначу, що огіркові грядки у мене розміщені не поруч, а між ними — грядки з низькорослими рослинами. Цим забезпечується краще освітлення.
Висаджування розсади огірків
За час вирощування грунтова суміш у стаканчику переплітається коренями, тому розсада, заздалегідь полита, легко і без травмування виймається з грудкою землі і висаджується в лунку до сім’ядольних листочків. Приживлювання стовідсоткове. Грядку щедро поливаю і накриваю плівкою по невисоких дугах. Плівкове укриття невелике, тому можна використовувати будь-яку стару плівку, розрізані плівкові мішки з-під добрив тощо.
Під плівкою огірки ростуть, поки не мине загроза заморозків, знімаю укриття лише в теплі дні. У нас, на Поліссі, вважається, що стале тепло встановлюється з дня Миколи теплого, тобто з 22 травня. Після цього дня плівку остаточно знімаємо разом з дугами. На цей час на кожній рослині відростає до 10 справжніх листочків, і її треба терміново підв’язувати до шпалери.
Шпалера — дуже відповідальна конструкція, бо на неї тиснуть огіркове огудиння і врожай від 50 рослин на грядці, тому вона має бути надійною. Я роблю її так. На грядці на глибину 80—90 см вкопую три шпалерних стовпчики (з бруска 5×5 см) довжиною по 3 м з прибитою зверху поперечиною з будь-якого обрізка бруска чи дошки довжиною близько 80 см, що надає стовпчикові Т-подібної форми. У поперечину зверху забиті гвіздки на відстані 50 см, на які натягується дріт перерізом 2—3 мм для підв’язування рослин до шпалери. Для надання конструкції стійкості вздовж шпалери по верху стовпчиків прибиваю розпірну планку з будь-якого бруска, довжина якої дорівнює довжині грядки.
Для підв’язування рослин нарізую шпагат довжиною близько 2,5 м. Огіркове стебло підв’язую вільним вузлом біля третього-четвертого листка (можна й вище), шпагат перекидаю через дріт, трохи підтягую (не сильно, щоб не висмикнути рослину з грунту) і прив’язую до дроту. Кожні 2—3 дні стебло підкручую навколо шпагату за годинниковою стрілкою.
Відразу після встановлення шпалери всю площу грядки мульчую дрібним грудкуватим перегноєм або компостом шаром приблизно 5 см, а кожну рослину трохи підгортаю аби під час поливання чи підживлення не оголювався корінь і не підмочувалося стебло, що дуже шкодить рослині.
Мульчувати можна також напівперепрілим листям, тирсою чи хвоєю, подрібненою соломою тощо (саме так я найчастіше і роблю). Мульча перешкоджає утворенню на грядці поверхневої кірки, сприяє збереженню вологи, не дає прорости бур’янам, а також протягом усієї подальшої вегетації дає рослинам додаткове підживлення.
На нижніх трьох-чотирьох вузлах «осліплюю» зародки квіток і пагонів, за рахунок чого значно прискорюється розвиток рослини і початок інтенсивного плодоношення. Не даю пагонам стелитися по землі, бо майже ніякого урожаю вони не дають, а для свого розвитку відбирають поживні речовини в основного стебла.
Усі подальші бічні пагони прищипую після зав’язування одного-двох плодів, а у верхній частині стебла — трьох і більше.
На окремих рослинах утворюються тільки чоловічі квітки, тобто пустоцвіт. У цих рослин прищипую точку росту після 6—7-го листка, що стимулює ріст бічних пагонів з переважно жіночим квітуванням і цим пагоном замінюю основне стебло.
Коли стебло дотягнеться до шпалерного дроту, перекидаю його через нього і прищипую на відстані 70—80 см від землі.
З настанням масового плодоношення збираю плоди щодня.
Поливання і підживлення огірків
Після висаджування розсади в грунт стежу за станом грядки і поливаю в міру її підсихання, до початку плодоношення в середньому 1—2 рази на тиждень. Особливо пильную за вологістю грядки під час масового плодоношення. Найменше підсихання грунту призводить до втрати значної частини врожаю.
Огірки потрібно поливати порівняно не сильно, але час-то, бажано після кожного збирання плодів, тобто майже щодня. На один полив п’ятиметрової грядки витрачаю 4—6 відер води.
За моїми спостереженнями, збільшення поливної норми не дає приросту врожаю, а тільки призводить до вимивання поживних речовин у недоступні для коренів огірка нижні шари грунту.
Поливаю рослини лише по поверхні грядки підігрітою на сонці водою. Від холодної води вони хворіють і гинуть, а дощування провокує розвиток хвороб.
Не маючи ні гноївки, ні пташиного посліду, підживлення роблю тільки мінеральними добривами, обов’язково розчиненими, це поліпшує засвоєння поживних речовин.
Перше підживлення роблю через 8—10 днів після висаджування розсади розчином карбаміду з розрахунку 2 столові ложки на відро води, на грядку — 2—4 відра (залежно від розвитку рослин) і 2 відра чистої води. Подальші підживлення через тиждень — поперемінно: суперфосфатом — 2 столові ложки на відро води і попелом — склянка на відро. На грядку норма підживлення аналогічна першому. Азотне підживлення повторюю залежно від стану рослин. Підживлення продовжую до кінця вегетації.
Захист огірків від хвороб і шкідників
Перше профілактичне обприскування 0,4-процентним розчином хлорокису міді чи 1-процентною бордоською рідиною роблю через 4—5 днів після висаджування розсади в грунт, коли рослини добре вкоріняться. Друге, яке рекомендується через 10—12 днів після першого, як правило, зробити не встигаю, бо після цього плодів не можна споживати 20 днів, а плодоношення починається значно раніше.
Замість нього проводжу позакореневе підживлення комбінованим розчином: карбаміду 60—80 г, мідного купо-росу, марганцівки і борної кислоти — по 4 г на 10 л води. Борна кислота розчиняється у гарячій воді. Склад цього розчину я запозичив у чернігівського городника Г.Ю.Прокопенка. Одночасно з підживленням він значною мірою захищає рослини. До закінчення вегетації повторюю цей захід через 10—15 днів.
Практикую й обприскування розчином сироватки (2 л на відро води з додаванням кількох крапель йоду).
В окремі роки огірки дуже пошкоджуються павутинним кліщем і попелицею. За їхньою появою треба дуже уважно стежити, бо з цією напастю можна успішно боротися тільки на самому початку, а коли вона заселить усі рослини, буде вже пізно. Єдиний дієвий засіб — обприскування розчином карбофосу — під час масового плодоношення вже неприйнятний. За своєчасної обробки допоможуть і рослинні препарати: настої та відвари картопляного чи помідорного бадилля, чистотілу, кульбаби, тютюнового пилу тощо.
Підсумовуючи розповідь, зазначу, що прийняту систему вирощування огірків я постійно вдосконалюю, випробовую нове і все, що дає ефект, беру «на озброєння».
Останні два сезони для захисту рослин застосовував системні препарати акробат та ридомил-МЦ, їхня ефективність, особливо для захисту помідорів, безсумнівна, а щодо огірків, то, за моїми спостереженнями, бордоська рідина чи хлорокис міді перед ними не поступаються. Тому, враховуючи високу вартість системних препаратів, використовувати їх для захисту огірків навряд чи доцільно.
Надалі хочу застосувати нові стимулятори укорінення і росту — івін та емістим-С. Якщо буде змога дістати насіння нових перспективних сортів огірків, не відмовлюся від їхнього випробування.
